Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Ледве прокинувшись, Спартак скликав на подвір’ї вілли всіх рабів Долабелли, а сам у супроводі управителя і тюремника пішов до в’язниці. Такі в’язниці неодмінно були при всіх віллах і сільських палацах римлян. До них замикали на ніч тих рабів, які були в кайданах і мусили працювати з залізними кільцями на руках та ногах. Він ' звільнив понад двадцять нещасних, замкнених у в’язниці, і приєднав їх до зібраних на майдані. Палкими й простими словами він розповів рабам, здебільшого грекам, халкідянам та іллірійцям про причини втечі своїх товаришів по нещастю і про справу, яку задумав і якій присвятив своє життя. Яскравими барвами змалював високу мету їхньої боротьби — відвоювання прав пригноблених, знищення рабства, визволення всього людства.

— Хто з вас хоче стати вільним, хто вважає за краще славно загинути на полі бою зі зброєю в руках, ніж бути мізерним рабом ? Хто з вас почуває себе сміливим і міцним, здатним нести тягар і терпіти небезпеки війни проти гнобителів? Хто з вас розуміє всю ганебність ненависних кайданів — хай візьме в руки будь-яку зброю і йде з нами!

Палка й щира промова Спартака незвичайно вразила цих нещасних, ще не зовсім знесилених і отупілих у рабстві. З радісними вигуками й слізьми понад вісімдесят рабів Долабелли захопили сокири, коси, вила і вступили до Спілки пригноблених, прийнявши присягу.

Спартак, Борторікс і кілька найхоробріших гладіаторів озброїлися знайденими на віллі мечами та списами. Фракієць мудро розмістив рабів Долабелли серед гладіаторів для того, щоб вони влили в новаків силу й мужність. Потім він вишикував свій маленький загін, який мав уже понад сто п’ятдесят бійців, і за дві години до полудня вирушив з вілли Долабелли через поля, виноградники глухими стежками в напрямі до Неаполя.

Після швидкого переходу, не порушеного ніякими особливими подіями, загін гладіаторів перед смерком підійшов до Неаполя. На відстані кількох миль од міста Спартак наказав спинитися біля вілли одного патриція. Суворо заборонивши чинити будь-яке насильство й грабунки, він наказав лише запастися на три дні харчами і забрати всю зброю, яку знайдуть у домі.

Звідси через дві години Спартак рушив далі в супроводі ще п’ятдесятьох рабів і гладіаторів, які покинули в’язницю, й карцери на віллі патриція, щоб брати участь у благородній боротьбі за свободу.

Протягом наступної ночі Спартак продовжував похід. Зі спритністю та обачністю досвідченого полководця він вів загін покрученими стежками, через мальовничі запашні поля й горби між Неаполем та Ателлою, зупиняючись біля кожної із зустрічних вілл лише на стільки часу, скільки було потрібно, щоб забрати зброю і закликати тамтешніх рабів до участі в боротьбі. На світанку другого дня він вийшов до підгір’я Везувію, на шлях, що звивався попід цією горою од Помпеї, повз дачі й місця літніх розваг патриціїв.

На відстані миль двох од Помпеї Спартак спинив загін, зайняв кілька садів обабіч дороги, розмістив за кущами запашних акацій, мирта й розмарину товаришів, яких було вже понад триста, і вирішив чекати сходу сонця.

Незабаром на вершині гори, що, здавалося, сягала синього неба і ніби танула в ньому, почали з’являтися сіруваті та біляві хмаринки. Поступово світліючи, вони скидалися на легенькі хвильки диму від пожежі, що раптово ніби спалахнула по той бік Везувію на схилах сусідніх Апеннін.

Хмаринки з білих стали рожевими, з рожевих перетворилися на пурпурові. Потім з’явився тонесенький серпанок блискучого золота, і на гору, досі чорну, страхітливу масу граніту, раптом полилися потоки яскравого світла, відкривши її величні контури. Стало ясно видно обидві вершини, вкриті густими темними лісами, і похмурі безодні між брилами сіро-попелястої лави, осяяні сонцем квітучі схили збігали далеко-далеко на всі боки і здавалися біля підніжжя гіганта чудовим строкатим килимом, зітканим з квітів і зелені.

У ті часи Везувій мав не таку форму, як тепер, не був таким буремним, страшним і грізним. Вулканічні вибухи бували і за найдавніших часів, але в епоху, описувану в нашій повісті, про них ніхто навіть не пам’ятав. Про колишні грізні явища природи свідчили тільки брили застиглої лави, на яких стояли міста Стабія, Геркуланум і Помпеї.

Вогонь, що клекотів у жерлі вулкана з давніх часів, не турбував райської краси чудової навколишньої місцевості. Мешканців цього чудового краю поети славили як сусідів Елізіуму, тобто раю. І справді, ніде в Італії не знайшли б поети подібної краси, більшого простору для вільного польоту їхньої фантазії, чарівніших і привабливіших картин, гідних передцвер’я Елізіуму.

Тільки підземне гуркотіння та землетруси трохи порушували затишне життя мешканців Кампаньї. Але ці поштовхи траплялися так часто, що до них тут звикли. Тому все підніжжя Везувію пишалося садами, виноградниками, віллами, палацами і здавалось одним величезним містом-садом.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!