Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Під ранковим промінням сонця Везувій і вся Байська, або Неаполітанська, затока являли собою таке величне і чарівне видовище, що викликали у гладіаторів вигуки захоплення. Потім усі потроху замовкли, зачаровано споглядаючи невимовно прекрасну панораму. Вони побачили немов занурені в морські хвилі багаті й пишні Помпеї. Зруйновані мури Помпей ще нагадували про долю їх мешканців у громадянській війні проти Сулли вісімнадцять років тому. Сулла з милосердя наказав зруйнувати лише мури Помпей. І тут же поблизу вщент зруйнована і спалена Стабія свідчила, якою була жорстокість того самого Сулли до мешканців інших міст.

Спартак швидко скинув з себе зачарування чудовим світанком. Роздивляючись схили гори, він силкувався визначити, чи доходить мощена лавою дорога до вершини гори. Але густі ліси, що вкривали вершину, заважали Спартакові побачити, де закінчувалася ця дорога. Тому, після короткого міркування, він вирішив послати Борторікса з тридцятьма найметкішими бійцями на розвідку дороги. А сам з головною частиною загону рушив по сусідніх віллах і палацах, щоб роздобути зброю та визволити рабів.

Усе було зроблено, як наказав Спартак. Через три години повернувся з розвідки Борторікс, а Спартак роздобув трохи зброї і збільшив загін ще на двісті рабів і гладіаторів. З усіх п’ятисот бійців він створив одну когорту в п’ять маніпул. Одну з маніпул, в якій було вісімдесят наймолодших і найдужчих гладіаторів, він озброїв такою ж кількістю списів і дротиків. Наслідуючи римський стрій, він назвав їх «гастататами», тобто носіями списів, і командування ними доручив Борторіксові. На кожних десять чоловік він призначив декуріона, а на кожну маніпу-лу — двох центуріонів. Тих і других він вибрав з сімдесяти восьми гладіаторів, які втекли з ним з Капуї, бо був певен їхньої відваги, міг у всьому на них покластися.

Зі слів Борторікса Спартак дізнався, що дорога, на якій вони були, простягалася лише на дві милі вгору, а потім переходила у вузеньку стрімку стежку, що доходила лісом до певної висоти і там зовсім губилася серед скель та урвищ. Доступ до вершини був дуже важкий.

— О, нарешті, після стількох невдач всемогутні боги почали допомагати нашій справі! — вигукнув Спартак, сяючи від радості. — Там, нагорі, серед відлюдних лісів, де гніздяться орли і дикі звірі ховаються від людей, — там ми піднесемо наш прапор свободи! Сама фортуна не змогла б подарувати нам зручнішого місця!.. Вперед!

Коли когорта рушила в дорогу, Спартак покликав до себе дев’ять гладіаторів зі школи Лентула, щедро обділив їх грішми і наказав негайно вирушати різними шляхами до Рима, в Равенну і в Капую і сповістити своїх товаришів по нещастю, які були в школах цих трьох міст, що Спартак з п’ятьма сотнями гладіаторів стоїть табором на Везу-вії. Нехай вони поодинці, маніпулами або легіонами — кому як зручно — якнайшвидше поспішають сюди для боротьби за свободу.

Посилаючи по три гінці до кожного з цих міст, Спартак розміркував, що коли кого з них схоплять, то принаймні троє з дев’яти доберуться до товаришів. Наказавши гладіаторам бути обачними та уважними, відпустив їх. І коли вони вже спускалися до підніжжя гори, Спартак наздогнав головний загін, який швидко підіймався до вершини.

Незабаром когорта гладіаторів минула сади, будиночки і виноградники, розташовані обабіч дороги, і вступила до лісистої частини гори. Чим стрімкішим ставав підйом, тим відлюднішою була місцевість і тим глибша тиша панувала навколо. Замість кущів і низькорослих дерев з’являлися кущі терну, падуби, берести, столітні дуби і височенні тополі.

На початку підйому загін зустрічав численних колонів, селян, які везли на віслюках кошики з овочами і фруктами на ринки Помпей, Неаполя і Геркуланума. З подивом і страхом, підозріло дивилися вони на загін озброєних людей. Коли ж гладіатори заглибилися в ліс, їм траплялися лише поодинокі пастухи, які серед кущів на скелях пасли овець та кіз, і лісові хащі тужливо відгукувалися на сумовите мекання убогих отар.

Після двох годин важкого підйому когорта Спартака досягла широкого майданчика на вулканічній скелі на кілька сотень кроків нижче від головної вершини Везу-вію, яка була вкрита товстим шаром вічного снігу.

Тут Спартак зупинив своїх бійців. Поки вони відпочивали, він обійшов майданчик. З одного боку вела стрімка скеляста стежка, якою гладіатори прийшли сюди; з другого — підносилися високі й неприступні скелі, з третього — був протилежний схил гори. Спуск і підйом з цього боку був іще стрімкіший, ніж з боку Помпей, що робило це місце майже неприступним для будь-якого нападу.

З півдня, з боку Салернума, місце, вибране Спартаком для табору, було таким же неприступним, як і з боку вершини.

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!