Слава ЗСУ!

— Це Еномай!

І всі гладіатори враз повторили:

— Це Еномай!

Слідом за ним гучно пролунав могутній голос германця:

— Вірність і перемога! Так, друзі, це я і зі мною дев’яносто три товариші, які поодинці втекли з Капуї.

Легко уявити, як зрадів Спартак. Він прожогом кинувся через вал назустріч Еномаєві, і друзі міцно, по-братсь-ки обнялися.

— О мій Еномаю! — з невимовною радістю вигукнув фракієць. — Я й не сподівався так скоро тебе побачити.

— І я теж, — відповів германець, обнімаючи велетенськими руками русяву голову Спартака і цілуючи його в лоб.

Коли кінчилися радісні привітання, Еномай почав розповідати, як його загін понад годину відбивав римські когорти. Римляни розділилися на дві частини, і поки одна нападала, друга пішла вулицями в обхід, щоб ударити гладіаторам у спину. Еномай розгадав цей намір і покинув оборону вулиці, бо був певен, що Спартак уже за містом. Він наказав товаришам розійтися в різні боки, поховатися на ніч, переодягтись і до вечора поодинці вийти з міста під арки акведука. Розповів, як понад двадцять їхніх товаришів наклали головами в нічному бою біля школи Лентула і що з ста двадцяти бійців його загону, яких він розпустив, лише дев’яносто три зійшлися під акведуком. Виступивши минулої ночі, вони плутаними стежками дійшли до Помпей і тут зустріли одного з гінців Спартака, посланого в Капую. Він і вказав їм місце, де мали отаборитися втікачі.

Велика була радість, викликана приходом до табору цієї шостої маніпули. Знову запалали багаття, новоприбулих частували скромною трапезою з хліба, сухарів, сиру, фруктів та горіхів. Після їжі всі змішалися, чулися радісні вигуки, розшукували знайомих, обіймалися, засипали один одного запитаннями: «А, і ти тут?» — «Як поживаєш?» — «Звідки ви прийшли?» — «Як ви сюди добралися?» — «Добряче місце для оборони...» — «Тут нам нічого боятися!» — «А як справи в Капуї?» — «А що з нашими товаришами?» — «Де Тімандр?» — «Сердешний!» — «Загинув?» — «Ото був молодець!» — «А Помпедій?» — «З нами!» — «Гей, Помпедію!» — «А що там у школі Лентула?» — «Хай вона щезне, як сніг проти сонця!» — «Прийдуть усі?» — «Усі!»

Запитання й вигуки впереміжку з жартами чулися звідусіль по всьому табору. І тільки о годині, коли співають перші півні, в таборі повсталих стало тихо.

На світанку десять рабів і гладіаторів, за наказом Спартака, взявши хто чабанський ріжок, хто флейту чи дуду, заграли разом і розбудили гладіаторів.

Усі швидко вишикувались у бойовий порядок. Спартак і Еномай зробили їм огляд, даючи нові накази, підбадьорюючи кожного воїна, і, наскільки було можливо, озброювали їх. Потім було змінено варту і з табору послано дві маніпули: одну — дістати харчі, другу — по дрова.

Всі інші гладіатори,, що лишилися в таборі, за прикладом Спартака та Еномая, взяли різне знаряддя і почали виламувати зі скель каміння, щоб потім із саморобних пращ або просто кидати їх у ворога. Камені вони старанно загострювали і складали купами у напрямку Помпей, звідки напад був не тільки ймовірним, а.й неминучим.

За цією роботою повсталі провели цілий день і ніч. А на світанку наступного дня вартові підняли їх криком: «До зброї!» Це вже справді були римляни. Дві когорти, близько тисячі бійців, під командуванням трибуна Тіта Сервіліана підіймалися на гору з боку Помпей, готуючись напасти на табір гладіаторів.

Сервіліан, через два дні після тієї ночі, коли йому пощастило перешкодити повстанню десяти тисяч гладіаторів школи Лентула, довідався, що Спартак і Еномай з кількома сотнями бунтівників зникли в напрямі Везувію. Вонй грабували вілли (це була неправда — поговір, як звичайно, перебільшував і викривлював факти), визволяли та ще й закликали до зброї всіх зустрічних рабів. Тому трибун поспішив до переляканого Капуанського Сенату, що зібрався у храмі- Юпітера Тіфатського, і попросив дозволу висловити свою думку про те, що можна ще зробити, аби знищити повстання в самому зародку.

Йому дали слово. Сміливий юнак, надіючись на почесті й нагороди, довів, як то небезпечно залишати Спартака та Еномая на волі і дозволити їм вільно пересуватися селами, бо до них щогодини приєднувалися раби й гладіатори, і загроза повстання весь час зростала. Він твердив, що конче необхідно виступити вслід за втікачами, наздогнати і порубати їх, а настромлені на списи голови виставити в школі Лентула Батіата на страх іншим.

Після таких тривожних годин і жаху перед повстанням ця порада сподобалася капуанським сенаторам. Вони прийняли пропозицію Тіта Сервіліана і оголосили указ про винагороду двома талантами золота за голови Спартака та Еномая... Обидва вони разом з їхніми товаришами були присуджені до розп’яття на хрестах, при цьому під загрозою найсуворіших покарань і вільним, і рабам заборонялося допомагати бунтівникам.