Слава ЗСУ!

Пануючи на Везувії і навколишніх рівнинах, Спартак примушував свої загони щодня подовгу вправлятися у тактичних маневрах римського війська, навчав розмикати і змикати шеренги, сходитися, робити обхідні рухи, повертатися праворуч і ліворуч, шикуватися в колону і в три бойові лінії, з третьої — через другу — переходити на місце першої і таке інше. Із сурм та букцин, захоплених у легіонерів Сервіліана, Спартак організував невеликий оркестр, щоб грати зорю, збір і сигнал атаки.

Таким чином, з передбачливістю справжнього полководця Спартак використовував час, даний йому противником, навчав воїнів, готувався звитяжно боротися проти ворога. А ворог мав незабаром на нього напасти.

І справді, Клодій Глабр не забарився. Зібравши когорти, він великими переходами вирушив проти гладіаторів.

Суворою дисципліною, твердо встановленою у війську, Спартак за короткий час зумів завоювати співчуття й прихильність усіх навколишніх пастухів і дроворубів. Завдяки цьому вже за день до приходу Клодія він не тільки зніав про його наближення, а й про те, які сили у ворога. Розуміючи, що у відкритому полі з тисячею двомастами людей неможливо ставати до бою проти трьох тисяч римських легіонерів, він відступив до свого табору на Везувії і тут чекав наступу противника.

Наступ почався опівночі в двадцятий день перебування гладіаторів на Везувії. Маніпула легко озброєних піхотинців, розсипавшись цепом, підіймалася обабіч стежки і, повільно наблизившись до табору, пустила в нього хмару стріл. Це не завдало великої шкоди, бо лучники були далеченько, але все-таки вони поранили кількох гладіаторів, серед них Борторікса.

Град каміння, яке кидали у відповідь гладіатори, не заподіяв шкоди захованим у хащах лучникам і пращникам.

Фракієць зрозумів, що поразка Сервіліана стала за добру науку новому римському воєначальникові, що атаки проти його табору, подібної до першої, більше не буде, що Клодій вдасться до якихось хитрощів, аби виманити гладіаторів з майданчика і зчепитися з ними у вигідних для себе умовах.

І справді, Клодій послав наверх легку піхоту, щоб перевірити, чи залишилися гладіатори в таборі. Переконавшись, що вони там, Клодій, який добре знав цю місцевість, потер руки з задоволеною посмішкою, що зовсім не личила його товстим суворим губам і всій обрезклій засмаглій пиці, й вигукнув:

— Миша у пастці!.. Через п’ять діб усі вони будуть у наших руках!

Центуріони та оптіони здивовано перезирнулись; їх здивували слова трибуна, та скоро вони збагнули, в чому річ. Клодій узяв з собою дві тисячі бійців, а тисячу лишив на консульському шляху біля підніжжя гори під начальством Марка Валерія Мессали Нігера. Своїм чотирьом когортам він наказав іти дорогою на Везувій аж до того місця, де в лісі починалася покручена стежка, яка вела до табору гладіаторів. Тут він спинив військо і, вибравши зручне місце, наказав збудувати укріплений табір. Потім негайно послав одного оптіона до Валерія Мессали Нігера з наказом точно виконати заздалегідь умовлений маневр.

Марк Валерій Мессала Нігер (через дев’ять років після описаних нами подій він став консулом) був молодий чоловік близько тридцяти трьох років, сміливий, честолюбний, жадібний до воєнних відзнак. Під час громадянської війни він бився у війську Сулли і там виявив свою хоробрість. Потім, за чотири роки до подій, про які ми розповідаємо, пішов слідом за Аппієм Клавдієм Пульхром, посланим до Македонії проти кількох повсталих провінцій, зокрема проти фракійців. У боях на Родопських горах за мужність був нагороджений громадянським вінком і дістав звання центуріона. Коли до Рима прийшла звістка про повстання гладіаторів, Валерій Мессала попросив дозволу піти з Клодієм Глабром у карну експедицію проти гладіаторів. Цей гордовитий патрицій був з такої патриціанської сім’ї, в якій думка про війну з гладіаторами викликала тільки зневажливу посмішку.

Крім того, до жадоби слави у Мессали Нігера тепер приєднувалась інша, прихована причина — страшенна ненависть до Спартака, бо Мессала був родичем Валерії Мессали, вдови Сулли. Коли звістка про її кохання зі Спартаком дійшла до нього, він відчув такий сором і обурення, що не хотів навіть бачитись і вітатися зі своєю родичкою. А до підлого гладіатора, який осквернив своїми обіймами ім’я Мессали, затаїв глибоку ненаситну ненависть.

Діставши наказ трибуна Клодія Глабра, Мессала рушив з двома когортами в обхід Везувію, аж поки досяг схилу з боку Ноли і Нуцерії. Тут, спинивши когорти, він наказав стати табором.

Ми не будемо описувати, як за дві години обидва загони спорудили свої табори квадратної форми, оперезані ровом з густим частоколом зверху. Швидкість, з якою римляни будували табори, їх досконалість і надійність занадто добре відомі з описів істориків-знавців, і нам немає потреби повторювати ці похвали.