Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Так Клодій Глабр з одного боку, а Мессала Нігер — з другого надвечір замкнули обидва виходи з притулку гладіаторів. Отоді римські когорти й зрозуміли план свого начальника і зраділи від того, що миша справді опинилась у пастці.

Як досвідчений і, передбачливий воїн, Клодій послав тільки тисячу бійців охороняти стежку, що вела до Ноли, бо дуже стрімкий схил з цього боку був значною перешкодою для спуску гладіаторів. Більшу частину свого війська він зосередив з боку Помпей, де спуск був легший і де найпевніше слід було чекати атаки гладіаторів.

На світанку другого дня Спартак, як звичайно, обходив майданчик і побачив ворожий табір під скелями з боку Ноли. Він ще не бачив табору Клодія, зверху закритого лісом, та в нього виникла підозра щодо цього. Тому він на чолі двох маніпул бійців почав спускатися стежкою, що вела до Помпей. Не пройшов він і двох миль, як його авангард повідомив, що тут є римські дозорці. Спартак спинив свій загін, а сам дійшов до авангарду, і тут перед очима враженого гладіатора постав у всій своїй грізній могутності римський табір.

Спартак прикипів на місці, смертельно зблід і мовчки пильно дивився на вал римського табору. Римський табір вразив його так, ніби він прокинувся в забитій труні і доторкнувся рукою до її холодного, важкого віка.

Римські вартові, помітивши гладіаторів, одразу вдарили на сполох; ціла центурія легіонерів вийшла з табору і, пускаючи стріли, рушила до Спартака. А він, охоплений тривогою, що гладіатори опинилися у пастці і можуть загинути, стояв нерухомо і не помічав ворожих дротиків, які зі свистом падали навколо нього.

Його вивів із задуми декуріон авангарду.

— Спартак!.. Чого ми чекаємо? Треба або наступати, або відступати.

— Так, так, Алкесте, — сумно відповів рудіарій. — Відступати.

Римська центурія ще трохи переслідувала гладіаторів, осипаючи їх стрілами, та незабаром повернулася до валу.

У таборі Спартак покликав до себе Еномая, Борторік-са й інших найдосвідченіших та найсміливіших командирів. Розповівши їм, як обернулися справи, в яке скрутне становище вони потрапили, він запитав, що, на їхню думку, слід робити.

Поривчастий і безрозсудно хоробрий Еномай крикнув з властивою йому зневагою до смерті:

— Присягаюсь ериніями!.. Нам лишається тільки одне: з люттю диких звірів кинутися на той чи інший табір римлян! Тисяча загине, а дві проб’ється!

— -Коли б це було можливо!.. — відповів Спартак.

— А чому це неможливо? — запально спитав германець.

— У мене теж майнула ця думка... але тільки на мить... Чи врахував ти, що ворожі табори розташовані саме там, де виходять вузькі стежки на відкрите місце?.. Чи зважив ти, що з того чи іншого боку ми не зможемо розгорнутися до бою більше ніж по десять у ряд? Що з того, що нас тисяча двісті, коли битися зможемо не більш як по двадцять одразу?

Міркування Спартака були настільки переконливі, ясні й очевидні, що Еномай тільки опустив голову і глибоко зітхнув. Інші гладіатори пригнічено мовчали.

— До того ж харчів у нас на п’ять чи шість днів, — додав Спартак після короткої мовчанки. — А що потім?

Це запитання вождя, висловлене скупими словами, постало перед командирами гладіаторів у всій його грізній силі. Сім, вісім, нехай десять днів можна ще так-сяк протриматися тут... А потім?

Довгим і сумним було мовчання двадцяти мужніх людей. Бачити, як гине їхня справа в той час, коли, здавалося, перемогу вже забезпечено!.. Що означає смерть у порівнянні з таким страшним нещастям?

Спартак перший порушив скорботне мовчання:

— Ходімте зі мною. Обійдемо майданчик і пильно подивимося, чи немає якого шляху для порятунку, бодай важкого і небезпечного, чи немає якого способу вийти живими з цієї могили, коли б хоч сто з нас врятувалось, а інші наклали головами за перемогу нашої святої справи.

У супроводі товаришів по зброї мовчазний і зосереджений Спартак почав обхід табору. Час од часу він зупинявся, немов лев, замкнутий у залізній клітці, який лютує, шукаючи виходу з тюрми.

Коли гладіатори наблизилися до того місця, де височенною стіною підіймалися гостроверхі стрімкі скелі, що відокремлювали майданчик од вершини гори, Спартак зміряв очима страшну височину і прошепотів:

— Тут навіть білка не видряпається!.. Трохи подумав і додав:

— А якби ми навіть вилізли?.. Ми тільки погіршили б наше становище.

Нарешті начальники гладіаторів дійшли до глибоченного провалля, що виходило на Суррент, зупинилися на краю майданчика, щоб на око зміряти його глибину, і, вжахнувшись, одвернулись від цієї запаморочливої безодні.

Попередня
-= 85 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!