Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Тут лише камінь може дістати до дна, — сказав один з начальників маніпули.

У цей час поблизу майданчика на землі сиділо п’ятнадцять—двадцять гладіаторів-галлів. Вони з незвичайною спритністю плели щити з товстої лози, які потім покривали товстою шкірою.

Погляд Спартака, заклопотаного однією думкою, ненароком спинився на цих щитах, на примітивній, але вправній роботі побратимів. Кілька хвилин він машинально стежив задумливим поглядом за ними. Один з галлів, усміхаючись, сказав йому:

— В нас у таборі не більше семисот великих і малих щитів. Щоб озброїти решту, п’ятсот товаришів, ми придумали змайструвати для них хоча б ось такі... і ми їх робитимемо, поки у нас вистачать шкіри!

— О, Гез і Тетуан щедро віддячать вам у потойбічному житті! — сказав Спартак, щиро зворушений любовним піклуванням, що спонукало цих бідних галлів віддавати справі пригноблених усе своє дозвілля, сили й здібності.

— А багато у вас іще шкіри? — запитав він.

— Та... десятків на два щитів.

— Ми дістали її, коли востаннє були в Помпеї.

— Шкода, що шкіра не росте, як лоза у лісі!

Останні слова галла вразили фракійця. Він увесь стрепенувся, мов приготувався стрибнути, і, нахилившись, схопив у жменю кілька лозин...

— Ах!.. Присягаюся Юпітером, всеблагим і великим визволителем!.. — вигукнув він, сяючи від щастя. — Ми врятовані!

Еномай, Борторікс та інші центуріони, оптіони та де-куріони запитливо подивилися на Спартака.

— Що ти сказав? — запитав Еномай.

— Як це ми врятовані? — здивувався Борторікс.

— Хто ж нас врятує? — додав інший гладіатор.

— Кажи...

— Яким чином?..

Спартак, уважно розглядаючи лозове пруття, сказав:

— Бачите оцю лозу?.. З неї ми сплетемо довжелезну драбину, один кінець її прив’яжемо до скелі і по одному спустимося в глибоченну ущелину. Вийшовши звідти, несподівано вдаримо в спину римлянам і всіх їх виріжемо.

Соратники Спартака сумно посміхнулись, а Еномай, безнадійно похитавши'головою, сказав:

— Спартак, ти мариш, далебі!

— Драбину на вісімсот чи дев’ятсот футів завдовжки? — з недовір’ям сказав Борторікс.

— Хто сильно бажає, для того немає нічого неможливого, — твердо і настійно промовив Спартак. — Нас тут тисяча двісті чоловік! За три години ми сплетемо таку драбину, хай вас не лякає ця думка.

І енергійними словами вселяючи в інших ту віру, яка в ньому вже стала непохитною, він звелів чотирьом маніпу-лам гладіаторів іти з сокирами до сусідніх лісів, нарубати товстого верболозу. Іншим маніпулам наказав розміститися на майданчику в два ряди і запастися мотузками, шворками, ременями, придатними для зв’язування частин дивовижної драбини, яку вони вирішили змайструвати.

Не минуло й години, як з лісу почали повертатися гладіатори з величезними в’язками верболозу на плечах. Спартак перший показав, як треба зв’язувати товсті лозини. Він закликав усіх взяти участь у роботі: одним готувати матеріал, другим гнути, третім зв’язувати лозу і поступово складати частини чудесної драбини, що обіцяла їм порятунок.

Робота кипіла із завзяттям, рівним небезпеці, що нависла над гладіаторами. На майданчику, де одночасно працювала тисяча чоловік, панували порядок і тиша.

За дві години до заходу сонця драбина майже на дев’ятсот футів завдовжки була готова. Тоді Спартак звелів чотирьом гладіаторам розгорнути її, щоб він міг на власні очі оглянути, перевірити, наскільки вона міцна і чи добре зв’язано її частини.

Коли смеркло, Спартак наказав таборові безшумно знятися. Кожна півманіпула зв’язала свою зброю в один оберемок, бо спуск драбиною не дозволяв переобтяжувати людей зайвою вагою. Цю зброю було вирішено спускати на міцному мотузі, сплетеному зі шворок, і як тільки бійці першої півманіпули по одному спустяться вниз, слідом за ними спускатимуть їхню зброю.

Потім Спартак наказав прив’язати до кінця драбини два важкі камені й потихеньку спустити її в безодню.

Фракієць мудро розсудив, що таким способом можна зробити одразу дві справи, однаково корисні для успіху цієї одчайдушної спроби. По-перше, каміння було важче за найважчого гладіатора. Отже, якщо кінець драбини без перешкод досягне дна прірви, то це буде запорукою безпеки, і люди спускатимуться, не боячись порвати своєю вагою драбину. По-друге, фракієць передбачив, що два камені триматимуть хистку драбину і зменшать її неминуче небезпечне гойдання.

Коли все було готове і нічний морок уже почав оповивати гори, Еномай перший почав небезпечне спускання. Охопивши руками виступ скелі, до якої міцно була прив’язана драбина, гігант-германець трохи зблід — такий ризикований спуск у безодню був для нього новим видом небезпеки — і жартівливо пробурмотів:

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!