Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Присягаюся всевідаючим і всемогутнім Вотаном, що навіть Геллії, найлегшій серед валькірій, було б моторошно спускатися в таке провалля!

Його велетенська постать помалу зникала серед скель, що оточували безодню. Незабаром зникла і його голова. Спартак, зігнувшись над прірвою, стежив за спуском товариша і весь здригався при кожному коливанні драбини. Його обличчя пополотніло, і здавалося, що сама його душа висіла на тій хисткій драбині.

Гладіатори стовпилися край майданчика. їхні погляди й думки були прикуті до прірви. Задні спиналися навшпиньки і дивилися на скелю, до якої була прив’язана драбина. Всі стояли нерухомо, мовчки, і в нічній тиші чулося тільки важке дихання тисячі двохсот чоловік, життя і доля яких висіли тепер на тендітній снасті з лози.

Хвилясте гойдання драбини тривало майже три хвилини, та бідним гладіаторам ці хвилини здавалися довшими за три роки, за три століття; нарешті гойдання припинилося.

І тоді тисяча голів на майданчику одним рухом повернулась до безодні.

Через кілька хвилин, протягом яких дихання тисячі схвильованих грудей стало ще важчим, знизу долетів глухий голос. Спершу він здавався далеким і неясним, але поступово міцнів:

— Слухай!.. Слухай!..

Радісне зітхання вирвалося з усіх грудей. Це був умовний знак — Еномай щасливо досяг дна безодні.

Тоді з горячковою нетерплячкою один за одним гладіатори почали спускатися по драбині, яка — тепер це було ясно — поверне всіх від смерті до життя, від повної поразки до славної перемоги.

Добрих півтори доби тривав спуск, і тільки на світанку другого дня всі опинилися внизу, на рівнині.

Немає потреби описувати, як палко виказували товариші свою любов і вдячність Спартакові, що так чудово, так хитро врятував їх.

А він, звелівши гладіаторам мовчати, наказав кожній маніпулі сховатися в навколишніх скелях і причаїтися там до ночі.

Нескінченно довгими здалися ці години нетерплячим бійцям. Та нарешті сонце почало схилятися до заходу. Тільки-но стало смеркати, як дві когорти гладіаторів вийшли зі своїх схованок, вишикувалися і з величезною обережністю рушили, — одна на чолі з Еномаєм — до моря, друга під командуванням Спартака — до Ноли.

Обом когортам треба було пройти приблизно однакову відстань, тому вони майже водночас, за годину до півночі, підійшли з тилу до обох римських таборів.

Підійшовши зовсім близько до табору Мессали Нігера, Спартак зупинив свою когорту, а сам обережно наблизився до валу римського табору.

— Хто йде? — гукнув вартовий, якому почувся шелест на винограднику, звідки пробирався Спартак.

Спартак завмер на місці.

У цей час поблизу проходили дозорці на чолі з деку-ріоном. Почувши крик вартового, біля якого причаївся Спартак, вони прибігли дізнатися, в чому справа.

Ніч була тиха, і Спартак міг чути всю розмову, хоча й говорили півголосом.

— Що сталося? — спитав декуріон.

— Мені здалося, що в цьому винограднику щось зашелестіло.

— А після оклику «хто йде» ти чув що-небудь?

— Ні, не чув, хоч і прислухався.

— Мабуть, то був лис, що йшов по слідах куріпки.

— Я теж подумав, чи не звірина яка блукає полями?

— Та вже ж не гладіатори. Вони на горі, і звідти їм уже не вислизнути.

— І справді, я теж чув слова центуріона, що миша потрапила до пастки.

— Еге ж, їх затиснуто як слід. Клодій Глабр — старий кіт, і для його зубів така миша, як Спартак, — просто дитяча забавка.

— І я так гадаю, присягаюся Юпітером Державцем!

— Тож чатуй пильно, Септимію, ї не приймай лисиць за гладіаторів.

— Було б занадто багато честі для гладіаторів! — жартома відповів солдат Септимій.

І знову запанувала тиша.

Тим часом очі Спартака вже звикли до темряви, і він почав розрізняти те, що його цікавило, а саме — ширину рову і висоту валу римського табору, а також, які з чотирьох воріт табору були найближче.

У цей час патруль, повернувшись на своє місце, розпалив згасле багаття, і незабаром відблиски полум’я освітили частокіл. Це допомогло Спартакові. Тепер він легко міг роздивитися, де розташовані декуманські ворота, що в римських таборах були найдалі від позицій, яким загрожував ворог. У таборі Мессали Нігера ці ворота виходили в бік Ноли.

Розвідавши розташування ворога, Спартак пішов назад. Добравшись до своєї когорти, він вишикував її і обережно повів на декуманські ворота римського табору. Тихо, обережно виступав загін, поки не підійшов так близько, що тупіт ніг долетів до вартового.

— Хто йде? — закричав легіонер Септимій. По його голосу Спартак збагнув, що цього разу легіонер не помилився, не прийняв гладіаторів за лисиць.

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!