Слава ЗСУ!

І, не діставши відповіді, пильний вартовий дав сигнал тривоги.

Та гладіатори прожогом ринули в рів, з нечуваним завзяттям і швидкістю одні на спинах других вискочили на гребінь частоколу й миттю були по той бік. Спартак, зовсім вилікувавшись од вивиху руки, перший проник у табір. Він швидко налетів на легіонера Септимія, який ледве міг відбиватися, і закричав йому громовим голосом:

— Краще було б для тебе, злий насмішнику, коли б замість мене на тебе напала лисиця, яку ти поважаєш більше, ніж гладіатора!

І пронизав легіонера наскрізь.

Тим часом гладіатори по четверо, по восьмеро, по десятеро вривалися до табору. Почалася звичайна в несподіваних нічних нападах різанина.

Марно намагалися римляни відбити шалений натиск гладіаторів, кількість яких щохвилини зростала. Гладіатори вже захопили декуманські ворота, навально кидалися на атакованих зненацька, сонних, беззбройних легіонерів і нещадно їх рубали.

Через хвилину по всьому табору залунали крики, прокльони, благання. Це був не бій, а кривава різанина, в якій за півгодини понад чотириста легіонерів розпрощалися з життям, а решта розбіглися хто куди.

Тільки якихось сорок найсміливіших на чолі з Валерієм Мессалою Нігером, майже всі без панцирів і щитів, з самими мечами, списами та дротиками, відступали до головних преторіанських воріт, розташованих напроти декуманських. Вони хоробро відбивалися, намагаючись стримати ворога і надіючись, що їхній опір дасть змогу втікачам зібратися й стати до бою.

Серед цих сміливців виділявся Мессала Нігер. Він уперто бився, підбадьорював римлян і час од часу викликав Спартака помірятися з ним силою, бо жадав його крові:

— Гей, Спартак!.. Підлий заводіяко розбійників, де ти?.. Жалюгідний раб, вийди схрестити меч з вільним громадянином!.. Де ти, грабіжнику?..

Крізь крик, стогін, брязкіт зброї, крізь увесь гамір бою Спартак почув зухвалі слова римлянина. Сильною рукою проклавши собі прохід серед своїх бійців, він став шукати зухвальця, вигукуючи:

— Гей ти, римський грабіжнику! Надто щедро в таку холодну ніч скидаєш ти свій одяг розбійника, щоб надягти його на іншого!.. Сам грабіжник, син грабіжника, залиш собі це прізвисько, бо воно справді твоє... Ось я... римлянине, чого ти від мене хочеш?..

Він підбіг до Мессали, який люто напав на нього і хрипко закричав:

— Хочу порубати тебе... на шматки... осквернити чесний меч Валерія Мессали, заплямувавши його твоєю кров’ю...

Образливі слова центуріона розлютили фракійця. Відбивши навальний напад римлянина, він одним ударом розтрощив його щит, другим розрубав його панцир ! поранив у бік, третім так сильно вдарив його по шолому, що той захитався і впав. І щастя його, що саме цієї миті ім’я Валерії Мессали викликало в пам’яті і в серці гладіатора почуття любові, загасивши гнів гладіатора і стримавши його руку, готову пронизати центуріона.

Фракієць затримав меч біля самих грудей центуріона, крикнувши:

— Йди, юначе, і розкажи, що підлий гладіатор дарував тобі життя!..

Потім допоміг Мессалі підвестись і передав його під нагляд двох гладіаторів, щоб вони захистили його від повстанських мечів.

Після того як було побито всіх хоробрих римлян, які намагалися опиратися, римський табір опинився в руках переможців.

Те ж саме сталося і в таборі Клодія Глабра, куди вдерся Еномай. Швидше ніж за годину він цілком переміг римські загони, які поквапливо кинулися навтіки, залишивши свій табір у руках повсталих.

Отак, завдяки мужності й розумові Спартака, трохи більше тисячі гладіаторів здобули блискучу перемогу над трьома тисячами римлян.

Наступного дня обидва загони гладіаторів з’єдналися в таборі Клодія Глабра.

Переможці не шкодували для нього глузливих дотепів, називаючи його котом, що втік від миші, і тут же склали пісеньку приблизно такого змісту:

Жив на світі кіт завзятий,

Кіт муругий, волохатий, —

Лютий був мишей ловить!

Над норою сяде стиха І принишкне — ледве диха,

Прикидається, що спить.

Та знайшлася мудра миша,

За мурлику ще хитріша —

Переважила кота.

Скік з нори йому на спину

І дзвінок у ту ж хвилину Прив’язала до хвоста.

Дзвоник дзвонить, калатає,

Кіт із ляку утікає,

Так чкурнув, що тільки ну...

Як побачили те мишки,

Підняли його на смішки:

Так і треба хитруну!

А із школи Лентула Батіата юрбами тікали все нові й нові гладіатори. Щодня, навіть щогодини сотнями приходили вони до табору на Везувії.. Протягом двадцяти днів після перемоги Спартака над Клодієм Глабром їх прибуло сюди понад чотири тисячі. Озброєні списами, щитами та мечами, відбитими у римлян, вони разом з тисячею двомастами бійців, уже випробуваних у боях під командуванням фракійця, склали перший легіон пригноблених.