Слава ЗСУ!

— Містере Вілсоне, а все-таки шкода, що Господь не створив мене рудим.

— Чому? — спитав я.

— А ось, гляньте, — відказав він, — відкрилася нова вакансія в Спілці рудих. Той, хто її посяде, матиме непоганий заробіток. Там, схоже, вакансій більше, ніж кандидатів, і керівництво сушить собі голову, не знаючи, що робити з грішми. Якби волосся моє змінило колір, нізащо не упустив би це вигідне містечко.

— А що це за Спілка рудих? — спитав я. — Річ у тім, містере Холмсе, що я великий домосід, отож не шукаю клієнтів — вони самі приходять, через що іноді тижнями не переступаю власного порога. Відтак мало знаю, що відбувається у світі, і завжди радий послухати новини…

— Невже ви ніколи не чули про Спілку рудих? — здивовано спитав Сполдінr у мене.

— Ніколи.

— Дивно, адже ви — один із тих, хто має право посісти цю вакансію.

— А що я з цього матиму?

— Двісті фунтів на рік, не більше, але ж і робота — так, дрібничка, і не заважає займатися іншими справами.

Ясна річ, я нашорошив вуха, адже моє підприємство останнім часом давало мені зовсім мало доходу і зайві двісті фунтів на рік були б дуже до речі.

— Розкажіть усе, що ви знаєте про цю Спілку, — попросив я.

— Як ви самі бачите, — відповів Сполдінг, показуючи мені оголошення, — Спілка рудих має вакантне місце, а ось і адреса, куди ви можете звернутися за подробицями. Наскільки мені відомо, Спілку заснував американський мільйонер Ієзекія Гопкінс, великий дивак. Він сам був геть рудий і сприяв усім рудим на світі. По собі він залишив величезну суму грошей і заповіт, згідно з яким спадкоємці повинні на відсотки з неї підшукувати теплі містечка для тих, у кого руде волосся. Що не кажіть, платять непогано, а роботи майже ніякої.

— Але ж рудих людей мільйони, — сказав я, — і кожний напевне захоче посісти вакантне місце.

— Не так і багато, як вам здається, — відповів він. — В оголошенні, як бачите, йдеться лише про лондонців, і лише про дорослих. Цей американець народився в Лондоні, прожив тут свої юнацькі роки і хотів залишити в рідному місті по собі добру пам'ять. Окрім того, я чув, до Спілки рудих нічого потикатися тим, у кого волосся хоч і руде, але дуже світле або дуже темне, — колір має бути лише яскраво-сліпучий, вогненно-рудий. Якщо ви хочете скористатися з цієї пропозиції, містере Вілсоне, пройдіться до контори Спілки рудих. Утім, чи варто відволікатися від основного заняття заради кількох сотень фунтів?..

Як ви самі можете бачити, джентльмени, волосся в мене яскраво-руде, такого багатого відтінку, що коли б дійшло до змагання рудих, я, очевидячки, мав би непогані шанси. Вінсент Сполдінг, як людина добре обізнана, міг, виявитися корисним у цій справі, тому я звелів зачинити віконниці на весь день і попросив його супроводжувати мене. Він зрадів, що на сьогодні з роботою покінчено, і ми, замкнувши контору, вирушили за адресою, вказаною в оголошенні.

Такого видовища, містере Холмсе, мені більше ніколи не доведеться побачити! З півночі й півдня, сходу й заходу в Сіті кинулися всі, у кого волосся мало хоч найменший відтінок рудого кольору. Фліт-стріт була запруджена рудими, а Попс-корт схожий був на візок рознощика апельсинів. Ніколи б не подумав, що в Англії стільки рудих, якби не це оголошення! Яких тільки відтінків рудого тут не було: солом'яний, жовтогарячий, цегельний, лимонний, як шерсть ірландських сетерів, колір жовчі, глини. Щоправда, Сполдінг зауважив: справді живий, яскравий, вогненний колір був у небагатьох. Від видовища сили-силеної люду мене охопив розпач і я вирішив відмовитися від свого наміру, але Сполдінг про це нс хотів навіть чути. Не знаю, як це йому вдавалося, але він проштовхувався крізь натовп з такою впертістю, що невдовзі ми опинилися біля сходів, що вели в контору. Сходами рухався подвійний людський потік: одні піднімалися, сповнені рожевих надій, інші розчаровано спускались. Ми протиснулися наперед і незабаром були вже в конторі…

— Предивна історія! — зауважив Холмс, коли його клієнт замовк, щоб освіжити свою пам'ять понюхом тютюну. — Будь ласка, продовжуйте.

— У конторі нс було нічого, крім пари дерев'яних стільців і простого соснового столу, за яким сидів маленький чоловічок, ще рудіший, ніж я. Він перемовлявся кількома словами з кожним із претендентів і в кожному знаходив ту чи іншу ваду. Очевидно, посісти вакантне місце було нетак-то легко. Втім, коли настала наша черга, маленький чоловічок став набагато люб'язнішим, і тільки-но ми ввійшли, він замкнув двері, щоб поговорити з нами без сторонніх.