Слава ЗСУ!

Так тривало день у день, містере Холмсе. У суботу містер Росс поклав переді мною на стіл чотири золотих соверени77 — плату за тиждень.

Минув другий тиждень, потім третій. Щоранку я приходив туди рівно о десятій і йшов додому рівно о другій. З часом містер Дункан Росс почав заходити в контору все рідше і рідше, а потім і зовсім перестав навідуватися. Проте я, зрозуміло, не насмілювався залишити роботу навіть на хвилинку, адже він міг прийти в будь-який момент, а мені не хотілося втрачати таке вигідне місце.

Так минуло вісім тижнів; я переписав статті про абатів, артилерію, архітектуру, Аттику і сподівався незабаром розпочати літеру «B». Я добряче витратився на папір, і списані мною аркуші ледве вміщалися на полиці. Аж раптом усе закінчилося.

— Закінчилося?

— Так, сер. Сьогодні вранці. Я прийшов на роботу, як завжди, на десяту годину, але двері виявилися замкнуті, а на них був прибитий аркуш щільного паперу. Ось, погляньте самі.

Він простягнув нам цей аркуш. Там було написано:

Спілку рудих розпущено

9 жовтня 1890 року

Ми з Шерлоком Холмсом довго розглядали цю коротеньку записку, потім перевели погляд на сумне обличчя Джабеза Вілсона. Смішний бік події заступив від нас усе інше, і ми розреготалися.

— Не бачу нічого смішного! — ображено вибухнув наш клієнт, підхопившись із крісла і почервонівши до коренів свого вогненного волосся.

Якщо замість того, щоб допомогти, ви збираєтеся сміятися з мене, я звернуся до когось іншого!

— Ні, ні! — вигукнув Холмс, знову саджаючи його в крісло. — Мені нізащо не хотілося б відмовлятися від вашої справи. Вона надихає мене своєю новизною. До того ж, погодьтеся, в ній є щось кумедне… То що ж ви зробили, побачивши цю записку на дверях?

— Я був вражений, сер. Я не знав, що мені робити. Відтак обійшов сусідні контори, але там ніхто нічого не знав. Нарешті, я подався до хазяїна будинку — він жив на нижньому поверсі — і спитав, куди поділася Спілка рудих. Він відповів, що ніколи навіть не чув про таку організацію. Тоді я поцікавився, чи не знає він містера Дункана Росса. На що той сказав, що вперше чує це ім'я.

— Я маю на увазі джентльмена, що знімав у вас квартиру номер чотири, — уточнив я.

— Рудого?

— Так.

— Але ж його звати Вільям Морріс! Він стряпчий, знімав у мене приміщення тимчасово, поки не підшукав ліпшого. Він учора виїхав. — А де його можна знайти?

— У новій конторі. Він, здається, залишив свою адресу, ось: Кінг-Едуард-стріт, 17, біля собору святого Павла.

Я вирушив за цією адресою, містере Холмсе, але там виявилася протезна майстерня, і ніхто й гадки не мав ані про містера Вільяма Морріса, ані про містера Дункана Росса.

- І що ж далі? — спитав Холмс.

— Я повернувся додому на Сакс- Кобург-сквер і порадився зі своїм помічником. Але він нічим не міг зарадити. Треба, сказав, почекати, можливо, мені повідомлять що-небудь поштою. Але мене це ніяк не влаштовує, містере Холмсе. Я не хочу здаватися без бою. Я чув, що ви даєте поради бідним людям, які потрапили в скруту, ось тому й прийшов саме до вас.

- І правильно зробили, — сказав Холмс. — Предивний у вас випадок, і я щасливий, що маю можливість ним зайнятися. З того, що ви розповіли, я роблю висновок, що справа ця набагато серйозніша, ніж може здатися на перший погляд.

— Звичайно, серйозніша! — сказав містер Джабез Вілсон. — Адже я втратив чотири фунти на тиждень.

— Ну, особисто вам навряд чи варто скаржитися на цю незвичайну Спілку, — сказав Холмс. — Навпаки, ви заробили тридцять фунтів, не кажучи вже про здобуті глибокі знання про предмети, що починаються на літеру «А». Отож, по суті, ви нічого не втратили.

— Не заперечую, сер, усе це так. Але мені все ж хотілося б розшукати їх, дізнатися, хто вони й навіщо, втнули зі мною такий жарт, якщо тільки це жарт. Справді, забавка обійшлася їм дорогувато: вони заплатили за неї тридцять два фунти.

— Ми спробуємо все з'ясувати. Але спершу дозвольте мені задати вам кілька питань, містере Вілсоне. Чи давно служить у вас цей помічник… ну, той, що показав вам оголошення?

— На той час він прослужив у мене майже місяць.

— Де ви знайшли його?

— Він прийшов за оголошенням, яке я дав у газеті.

— Він один відгукнувся на ваше оголошення?

— Ні, чоловік десять.

— Чому ви взяли саме його?

— Бо він моторний і заправив небагато.

— Вас спокусила можливість платити йому половину платні?