Слава ЗСУ!

І ось тут через пологу з’явилася юна фея і голосно сказала:

– Не плачте, король і королева! Ваша дочка залишиться жива. Правда, я не така сильна, щоб сказане слово зробити несказаним. Принцеса повинна буде, як це не сумно, вколоти собі руку веретеном, але від цього вона не помре, а тільки засне глибоким сном і буде спати цілих сто років, до тих пір, поки її не розбудить прекрасний принц.

Ця обіцянка трохи заспокоїло короля з королевою.

І все ж король вирішив спробувати уберегти принцесу від нещастя, яке передбачила їй стара зла фея. Для цього він під страхом смертної кари заборонив усім своїм підданим прясти пряжу і зберігати у себе в будинку веретена і прядки.

Минуло п’ятнадцять чи шістнадцять років. Якось раз король з королевою і дочкою відправилися в один із своїх заміських палаців.

Принцесі захотілося оглянути древній замок. Бігаючи з кімнати в кімнату, вона, нарешті, дісталася до самої верхівки палацової вежі.

Там, у тісній комірчині під дахом, сиділа за прядкою якась старенька і спокійнісінько пряла пряжу. Як це не дивно, вона ні від кого ні слова не чула про королівському заборону.

– Що це ви робите, тітонько? – Запитала принцеса, яка в житті не бачила веретена.

– Пряду пряжу, дитино моя, – відповіла старенька, навіть не здогадуючись про те, що говорить з принцесою.

– Ох, це дуже красиво! – Сказала принцеса. – Дайте я спробую, чи вийде у мене так само добре, як у вас.

Вона швидко схопила веретено і ледве встигла доторкнутися до нього, як прогноз злої феї виповнилося, принцеса вколола палець і впала замертво.

Перелякана старенька почала кликати на допомогу. Люди позбігалися з усіх боків.

Чого тільки вони не робили: бризкали принцесі в обличчя водою, плескали долонями по її долонях, терли скроні запашним оцтом, – все було марно. Принцеса навіть не ворухнулась.

Побігли за королем. Він піднявся в башту, подивився на дочку і відразу зрозумів, що нещастя, якого вони з королевою так побоювалися, не оминуло їх.

Утираючи сльози, наказав він перенести принцесу в найкрасивішу залу палацу і укласти там на постіль, прикрашену срібним і золотим шиттям.

Важко описати словами, яка прекрасна була спляча принцеса. Вона анітрошки не зблідла. Щоки в неї залишалися рожевими, а губи червоними, точно корали.

Правда, очі в неї були щільно закриті, але чути було, що вона тихенько дихає. Стало бути, це й справді був сон, а не смерть.

Король наказав не турбувати принцесу до тих пір, поки не наступить година її пробудження.

А добра фея, яка врятувала його дочку від смерті, побажавши їй столітнього сну, була в той час дуже далеко, за дванадцять тисяч миль від замку. Але вона відразу ж дізналася про це нещастя від маленького карлика-скорохода, у якого були семимильні чоботи.

Фея зараз же пустилася в дорогу. Не минуло й години, як її вогняна колісниця, запряжена драконами, вже з’явилася біля королівського палацу. Король подав їй руку і допоміг зійти з колісниці.

Фея, як могла, постаралася втішити короля і королеву. Але, втішаючи їх, вона в той же час думала про те, як сумно буде принцесі, коли через сто років бідолаха прокинеться в цьому старому замку і не побачить біля себе жодного знайомого обличчя.