Слава ЗСУ!

Насправді це не перша його афера, й не перша, яка підпадає під статтю. Та зазвичай він вчасно виходив з гри, підставляючи партнерів, бо знав, що його навмисно втягують, аби головний удар потім припав на нього – все рівно завдяки Степановичу йому нічого не буде.

А тут Генка. Сам він його підставити не зможе, а от Геннадію це до снаги. До того ж один раз він його уже підставив. Давно це було – вони ще вчилися, та для Толика назавжди стало уроком те, як уміло Генка прики-дається невинною овечкою.

Найбільше тоді Толику дісталося від Степановича, бо той добре знав, що кермувати Толик не вміє, а вкрали вони з Генкою машину, і за кермом нібито був саме Толик. А потім після чергової зміни показань – Гени взагалі в машині не стало.

Звісно потім Генка просив пробачення, мовляв, дуже злякався – його ж батьки вбили би. Вони і подумати не сміли, що їхній святенький хлопчик може вкрасти автомобіль. А він вкрав, ще й до в'язниці може потрапити. Ні, він повинен був якось викрутитися з цієї ситуації. Крім того він просто подав ідею, а решту зробив Толик.

Коли посеред їхньої гульні заглух батьків Мерседес, Генка дуже засмутився й запропонував взяти Мазду, яку бачив недалечко. Відкривав її і заводив Толик – його й провина.

Це все давно вже забулося. Після того випадку друзі разом пройшли вогонь і мідні труби, але ризикувати Толику не дуже хотілося. Бо цей ризик йому загрожував тим, що підозра впаде саме на нього – охоронця клубу, після відвідин якого у людей зникає золото.

За обдумуванням можливої співпраці з Генкою, Толик зовсім забув про роботу. Кілька разів він виходив на вулицю й, запаливши сигарету, знову поринав у роздуми. Та кожного разу до нього вибігав адміністратор, щоб нагадати про обов'язки. Бо година вже пізня: хтось додому сам йде, а комусь піти ще потрібно допомогти.

І справді дехто потребував його допомоги. Толя ще здалеку помітив двох півнів, які ледь трималися на ногах, але рештки сил готові були вкласти у бійку. Тверезішого, а відтак менш небезпечного Толик вивів першим. А з другим довелося повозитися. Приречене на швидке завершення протистоян-ня відволікло Толика від думок лиш на кілька хвилин, та коли він вийшов із клубу разом із скрученим у рогалик клабером, поява машини Гени неподалік повернула його у задуму.

Генка саме під'їхав – якраз вчасно. Натякаючи другу, мовляв, роби все як домовлялись, він помигав фарами. Толик так довго міркував над усім цим, а остаточне рішення прийняв за лічені секунди.

— Ти ж все рівно нічого не пам'ятатимеш.

З часом Толик звик виконувати не таку вже складну свою роль. Навіть навчився виправдовувати себе самого, бо раніше задля золота йому і більше доводилося над людиною знущатися. А тепер тільки посадив у салон, пальцем навіть не зачепив, а на наступний день на шиї медаль... медальйон-чик на золотому ланцюжку.

Та одного разу хлопці й не помітили, як обчистили того, кому Генка сам був винен грошей – одного з компанії злих і недобрих. Толик не звернув уваги кого запхав в авто, а Генка й не міг подумати, що п'яне тіло, яке він вивалив у кущі, таки згадає, як покинуло межі клубу.

Тому коли друзі наступного вечора спокійно прямували у справах спорожнілим містом, і нізвідки несподівано з'явилися троє з тієї самої компанії, вони не одразу здогадались, що стало причиною такої зустрічі.