Слава ЗСУ!

— Ні, я все вирішив.

Саме з цього моменту переконати його змінити рішення буде не можливо. Відчувши серйозність намірів коханого, Даша приготувала заліз-ний аргумент.

— А що ти робитимеш? Що ти вмієш робити руками, окрім як стискати їх у кулаки?

— Щось придумаю. Мені не так часто в голову влучали – не дурний.

— Захист в тебе й справді непоганий. – От хто ж як не його друг міг оцінити значення хорошого захисту. На досвіді улюбленої команди знав, як можна грати весь матч від оборони, не підпускаючи суперника до своїх воріт, а потім на останніх хвилинах таки вирвати перемогу. Не найкраща тактика, але інколи допомагає.

Хлопці почали перераховувати можливі варіанти, де Толик міг би застосувати свої вміння. Але після жарту, що зрештою колишній спортсмен з хорошою фізичною підготовкою і в господарстві знадобиться, Даша вже їх не слухала. До того ж її увагу привернув знайомий, який щойно зайшов в кафе, поглядом відшукав її і пішов просто до їхнього столика.

— Можна тебе на хвилинку. – Коли знайомий звернувся до неї, Даша не роздумуючи встала і хотіла вийти з ним на вулицю, як відчула, що поряд різко скочив на ноги Толик.

— Так, я не зрозумів – куди ти зібралася. Хто це такий, ти хоч знаєш?! – За мить він опинився біля цього знайомого, однак не його знайомого. Про це Даша і не подумала.

Та думати довелося дуже швидко, бо знайомий, на жаль, був саме з вагової категорії Толі.

— Ти чого від неї хочеш? – промовлене крізь зуби запитання вказувало на те, що байдуже, що він скаже у відповідь, все рівно дістане.

— Толя! Тося! Це мій знайомий! Ти його не знаєш, бо ми вчилися разом ще в школі... Ти просто його не знаєш! – Даша як завжди намагалася самотужки зупинити свого боксера, бо знала, що ніхто, крім неї, не зможе цього зробити, але марно. Бо нанівець її спроби зводив сам знайомий, який на агресію почав відповідати агресією.

— Чого стартуєш? Я поговорити хочу.

Нічого кращого не вигадавши, Даша встала між ними, спиною закри-ваючи знайомого.

— Толя, це мій знайомий. Я його знаю. Він просто друг.

— Так, ти друг! – Толик посміхнувся й поплескав знайомого по плечу, ніби й справді зрадів їхньому знайомству. Що саме різко змінило настрій Толика, Даша не зрозуміла, але полегшено зітхнула. – Тоді сідай з нами. Вип'ємо разом. Вам цей стільчик непотрібен? – Толя звернувся до ошеле-шених побаченим школярів, і не чекаючи відповіді, стільчик таки забрав. – То я візьму. Ось сідай, не бійся. Дашо, твій знайомий, – йому і твій келишок дістається, ти все рівно не п'єш. Ну, давай! За твоє здоров'я!

Толик сам перехилив, а знайомий як сидів нерухомо, так досі і не поворухнувся. Даша здогадалась, що йому потрібно терміново і дуже серйоз-но з нею поговорити.

— Тосінька, поглянь, йому справді дуже потрібно зі мною поговорити. Ти не проти, якщо я вийду з ним на кілька хвилин. Запитаю, може, щось трапилося... – Даша не встигла дошепотіти своє прохання на вухо Толику, як залунала на високих децибелах відповідь.

— Йди! Звісно піди поговори. Він же одразу сказав, що йому треба поговорити. А ти сидиш, чогось чекаєш. Йди, йди.