Слава ЗСУ!

Коли він зайшов до кухні, то аж отупів. За столом, допиваючи пляшку міцного напою, сиділа Катька, а біля неї дівчина його друга.

— Ти що тут робиш, мала?! Хіба не розумієш, що про тебе подумають, коли побачать в компанії цієї шльондри?

— Як ти зайшов! – Нарешті отямилася господиня. Коли піднялася, боксер посадив її назад.

— Сиди покищо. А ти, мала, їди сюди. – Боксер потягнув дівчину за руку й вивів з хати. – Чекай мене. – Він помітив в якому стані були обидві дівчини, тому й не здивувався, коли зайшов назад і побачив в руках Катьки розбиту пляшку. Вона стояла й погрожувала нею, ніби в її руках та пляшка й справді перетворювалася на небезпечну зброю. Боксер її просто відштовх-нув, аби не доводити діло до гріха, й вона знову опинилася на своєму стільці. – Слухай мене: завтра ти підеш до Христини, віддаш ланцюжок, який забрала в неї, і попросиш вибачення. А як не підеш, – гірше буде! Зрозуміла?! Питаю, ти мене зрозуміла?!

Почувши її мугикання у відповідь, він пішов.

На вулиці його мала чекати дівчина друга. Він озирнувся довкола, – мабуть, пішла – не побачив її. Тоді він гукнув.

— Ритка, ти де?

— Я тут. – Як залишив її біля дверей, так вона і стояла, притулившись до стіни. Картина, здатна вразити найбільш прагматично налаштований чоловічий розум.

Все, що він знав про Риту, зводилося до кількох фактів з її біографії: закінчила школу, не поступила до театрального і тепер от – проводить свій вільний час в компанії місцевої повії. А ще він знав, що її дуже сильно кохає його друг, а от за що... за що він покохав малолітню акрисульку з манерами потенційної гейші, він навіть не здогадувався.

— Чого сюди взагалі прийшла?

— Мені треба було...

— З тобою все ясно. Давай пішли. – Він шарпнув її за руку, аби та вже злізла зі стіни і заворушила своїми двома, хоч на них добре і не стояла. Рита спробувала протистояти силі боксера, що могло за інших умов дуже його потішити, але зараз лише роздратувало.

— Думаєш, я з тобою носитися буду? Стій собі, зараз по тебе приїде твій коханий. – Толик дістав телефон, та набрав номер друга.

— Не дзвони йому...

— Слухай, Гено. Тут твоя в такому стані... Забирай.

— Я ж попросила, не дзвони... – Рита раптом підбігла до Толика (звідкись взялися й сили) і вибила в нього з рук телефон.

— От що ти наробила? – Збираючи шматочок за шматочком телефон, Толик хотів їй ще щось сказати, але вирішив навіть не розганяти свій лексичний запас – чого на неї витрачати!

— Ну, не розповідай йому, будь ласка, нічого... – Коли Толик підвівся, Рита повисла в нього на руці, щоб змусити глянути на себе. В темряві завдяки п'яному блиску її очей, він зміг розгледіти погляд, з яким люди зазвичай вимолюють для себе найбільшу милість, і хоч знають, що на неї не заслуговують, все ж сподіваються, що вона їм буде дарована.

За мить Толик своєю рукою відчув, що розраховувати на те, що Рита дістанеться додому самостійно, не доводиться. Вагу свого тіла Рита рівно-мірно розподілила по руці боксера, а відтак і відповідальність за себе повністю переклала на його плечі.

— Ех, а він ще на тобі женитися зібрався. Погано ж він тебе знає...