Слава ЗСУ!

— І про що ви тут розмовляєте? – Рита спрямувала своє запитання боксеру, а коли зрозуміла, що так показала, наскільки для неї важлива її таємниця, спробувала відвернути увагу: дістала з другого кінця столу мінералку й взялася тамувати спрагу великими ковтками.

— Тобі буде не цікаво. – Спрямувала запитання боксеру, а відповідь отримала від Гени.

— Не хочете розповідати – не треба. Тоді я піду в спальню. Буду чекати тебе там.

— Чекай. Я скоро прийду.

Щойно Рита пішла, Толик більше не стримував всередині себе питання, яке мучило його вже давно.

— Слухай, Гено, може ти почекаєш з одруженням? А там і передумаєш. В мене таке враження, що це не найкращий варіант...

— Тихіше – може почути. Чого це я маю передумати? Нам добре вдвох – вже цілу добу з ліжка не вилазимо.

— Можеш і далі не вилазити, але сам подивись в неї ж на чолі написано – “ще не нагулялась”. Їй же тільки сімнадцять!

— Тихіше!!! Все – тема закрита. Я вже вирішив.

Пляшка невдовзі закінчилася, гості пішли, а зранку додому зібралася і Рита. Вони разом вийшли, Генка запропонував підвезти, та вона, побачивши свою знайому Катьку неподалік, швидко знайшла відмовку, мовляв, хоче прогулятися.

— Комусь вночі було не так вже й погано, що тільки зранку від нього йдеш.

— Це не те, що ти подумала.

— Я тільки те і подумала, що ніч ти добре провела.

— Він на мені хоче одружитися, і я, мабуть, погоджуся. – Ритка таки підслухала розмову хлопців. Але підслуховувала для того, щоб знати чи залишилася її таємниця для коханого таємницею, а дослухалася до того, що тепер повинна ще більше її оберігати.

— Ти ж так і не спробувала того, за чим до мене прийшла?

— Тепер це не має значення. Я скоро вийду заміж.

— Дивись сама. Поки ще не пізно.

— В тому й справа, що пізно. – Якось приречено пролунали ці слова. Рита, ніби прощаючись назавжди, глянула на Катьку, затримала погляд на кілька секунд і мовчки пішла. Не озирнулась навіть тоді, коли Катька закричала їй вслід.

— Не думаю, що тебе це зупинить!

En el capítulo II

el protagonista finalmente los pasos en el camino al que se va empujado a los amigos a su alrededor. Bien pensado plan de salida no le dejaba otra opción que caminar con toda tranquilidad, paso a paso, retrocediendo a lo largo de este camino. Pero su único drama erudito.

En este capítulo también revela el interés deportivo de otro héroe de la novela.

Y aunque esto es sólo una metáfora, pero su interés es destructivo.

Ходити зі своїм хлопцем до місцевого клубу для Даші було справжнім покаранням десь приблизно з самих небес за якісь її гріхи, скоєнні в минулому чи позаминулому житті. Жоден такий захід не обходився без сутички, в яку обов'язково повинен був влізти Толик. А з того часу, як Генка зв'язався з компанією просто таки підірваних хлопців, спокійного вечора в клубі вона вже не бачила.

Не охоче Даша згадувала, та що там, вона проклинала той день, коли вони сиділи за столиком: Даша мирно поклала на його ноги свої і в ритм музиці махала туфельками, які ще б трішки – якийсь несподіваний поворот біту електронного треку, – і злетіли б зовсім, аж тут підбігає до них Генка.