Слава ЗСУ!

— Толя, я їм гроші винен. Вони поставили мене на лічильник, а тепер хочуть, щоб я все віддав, або... Вони там, на вулиці, чекають.

Толик з легкістю відкинув ніжки Даші, і за мить його вже й слід вистиг. Пішов збирати по клубу своїх знайомих, аби влаштувати справжні розбірки. І байдуже, що залишив Дашу саму – другу загрожували розправою, а вона тільки побуде одна серед купи незнайомих хлопців, а раптом до неї почнуть чіплятися! Що тоді вона скаже: “Почекайте, будь ласка, зараз прийде мій хлопець. Я не одна, правда. Він просто покинув мене, щоб допомогти своєму другу, а потім знову повернеться до мене. Можливо... якщо згадає. Але біля мене не можна сідати, бо я не одна. Я з хлопцем. Він зараз прийде.” І бажано повторяти це частіше, щоб самій хоч трішки повірити у власні слова.

З того самого дня, скільки разів він так її кидав посеред клубу одну годі було й порахувати. А інколи варто було лише відвернутися, нізвідки з'явиться Генка, скаже лише два слова і Толю ніби з місця зірвало. Був щойно поряд із нею, а вона не дослідкувала, не проконтролювала, відвернулася на мить – і вже його немає.

І проводила ж виховні години, мовляв, як так можна кинути її одну, і ображалася – а у нього лише одне пояснення.

— Він мій друг. А друзі – це головне.

Але тепер вона йдучи до клубу, знає, що Толик нікуди не зникне. Бо з посту його ніхто не відпустить. Тепер він там працює охоронцем, і ніщо не змусить його піти на якісь там розбірки, хоч би Генка приповз на колінах, весь побитий, в крові, рукою притримуючи нутрощі, які випадають з глибо-ченної рани, і почав би благати його про допомогу... Хоч ні, якби так насправді Генка приповз – Толик би голови всім повідривав.

Генка йому як брат молодший, а вона тільки дівчина – різниця відчу-вається? Рівноправними їхні стосунки важко було назвати. Гена свідомо обрав позицію “молодшого”: завжди із усім погоджується, піддакує Толику в усьому, а як щось не так, то дорікає йому навіть не як молодший брат, а молодша сестричка, щоб той аж до скреготу в зубах відчув свою провину. Бо знає, що почуття відповідальності (за нього) в Толику треба постійно підживлювати, аби в потрібний момент воно спрацювало, як автоматичний чи напівавтоматичний механізм. Автоматику забезпечували боксерські реф-лекси, які вироблялися роками.

Даші до таких маневрів і прийомів ще вчитись і вчитись.

Тільки тепер не в присутності, але під пильним наглядом коханого-охоронця тусити в клубі Даші вдвічі приємніше. Їхня компанія, яка раніше складалася з двох пар: Толик і Даша, Генка і Рита, від втрати Толика постраждала не дуже, бо в компанії з'явився Женя. Хоч Даша й сприймала його як подружку. Поки Генка пропадав зі знайомими за сусідніми столика-ми, вони втрьох завжди знаходили про що поговорити.

Це можна було пояснити лише тим, що поводити себе як дівчинка Жені дозволяла зовнішність. В клубі йому не доводилося перейматися тим, що потрібно когось “зірвати”. Він міг спокійно відсиджуватися за столиками – на нього все рівно якась там дівуля та й западе. Сама підійде, сама все запропонує. Йому тільки треба взяти.

Женя був не просто гарним, а втіленням мрій кожної, будь-якої, навіть найвибагливішої гурманки. Високий, підкачаний, але в міру, цю міру завжди підкреслювали світлі маєчки, які ще мали контрастувати із його смаглявою шкірою. Насправді від його тіла очей неможливо було відвести, та в його очі можна було дивитися вічно. А от їхню блакить навпаки підкреслювали пасма вугільного насиченого кольору.