Слава ЗСУ!

Так, так блакитноокий брюнет звів з розуму не одну старшокласницю. Дівчатка так і мліли за Женею, а він обрав дружбу з Дашею, як єдину можливість максимально багато проводити із нею часу. Та нікому й в голову не могла прийти думка, що впадаючи за нею ще в школі, він міг зберегти якісь почуття. Хоч не якісь, а такі, які постійно потрібно приховувати чи маскувати у звичайне дружнє ставлення, особливо у присутності Толі. Женя все рівно докладав титанічних зусиль, щоб і самому в собі ці почуття не помічати. І навіть не для того, щоби не втратити Дашу, як друга, а щоб не нажити такого ворога, як Толя.

Тут спрацьовував звичайнісінький інстинкт самозбереження, а берегти Жені було що – природа щедро його обдарувала. Але поки Толі їхнє з Дашкою спілкування не дуже заважало. Бо ж знав, як міцно Даша тримається за стосунки зі своїм боксером. Зрештою Толик був готовий дочекатися прямої загрози й ліквідувати її традиційними методами.

Самому Толику Женя не став ні другом, ні братом. Більше того, його регулярне перебування в їхній компанії починало мозолити Толику очі. Куди б вони не пішли, там обов'язково з'являється Женя, та гірше коли, він там з'являється одразу ж після дзвінка Даші. Тому Толик почав частіше підбивати всіх на виїзди за місто, на природу – щоб тільки парами, без зайвих третіх чи п'ятих.

А згодом і зовсім почав підбивати лише Генку кудись вирватися на два дні з ночівлею, хоча б і на риболовлю. Та у Гени завжди знаходилася альтернатива.

— А поїхали в сусіднє місто – там сьогодні футбол. В одній команді грають мої однокласники, потім ще й позависаємо з ними.

Від футболу як від виду спорту Толик не був у захваті. Міг матч подивитися, але без інтересу – стрімка атака, прохід по флангу до штрафного, точний пас і го-о-ол ніколи не викликали в нього бажання скочити на ноги і закричати на все горло. Але він не збирався втрачати можливість відпочити від усього, що створювало в середині нього напругу, а головне від роботи.

Скільки ж вона у нього нервів забирала – шкода, не виміряєш цього жодним приладом. Вимоги не надто високі: відслідковувати вже не тверезих, взагалі далеких від такого стану відвідувачів, і допомагати їм покинути клуб. Нічого складного, якби кожен такий клабер не намагався з Толиком поміря-тися силою – і море по коліна, і вирватися з рук боксера, як цукерку в дитини відібрати. Одним словом, Толик щоразу, коли траплявся такий нахаба, боявся не розрахувати силу. Але як тільки сила спротиву зростала, він просто зала-мував сміливцю руки за спиною і виводив за межі нічного закладу.

Генка знав, як не ефективно працює Толя, саме про це й хотів з ним поговорити. І порожнісінький стадіон під час матчу – ідеальне місце для серйозної розмови.

М'яч невтомно котився полем, довго не затримуючись на жодній з половин. Суперники не були рівними: їхня підготовка, фізичні можливості, тактика різнилися – рівною була боротьба. Обидва за перемогу готові були віддати чи не всі сили у сукупності одинадцяти гравців, і силу кожного у протистоянні один на один – нападника із опорним хавбеком, захисника із центрфорвардом. Та для перемоги потрібно, щоб у головній сутичці зійшлися нападник із кіпером, але в цьому матчі остаточну долю вирішувала штанга.

Підійшовши впритул до воріт, команда відтягувалася назад на свої позиції, бо штанга, яка прийняла удар на себе, віддала право заволодіти м'ячем суперникам. Вони щойно оборонялися, а тепер ударом від воріт переправляють м'яч поближче до штрафного опонентів точно на голову своєму найвищому гравцеві, якому у грі на другому поверсі рівних немає, а от у відборі – тут вже складніше. Просто з під самого носа м'яч відбирають, чисто без порушень, і знову відновлюється позиційна гра.