Слава ЗСУ!

Вже починало сходити сонце, яке тепер з кожним днем піднімалося все раніше, а щезало за горизонтом все пізніше. Холодне і свіже нічне повітря, пропитане запахом польових квітів та степової трави, розбавили своїм теплом, поки ледь чутним, теплі помаранчеві промені. Ветреогену завжди подобалося спостерігати за сходом і заходом сонця, коли була така можливість, але саме зараз такої можливості не було. Напівзруйновані обриси церкви, до якої вони рухалися майже всю ніч, вже виднілися на горизонті. Ветреоген вважав, що їм залишилося їхати до неї кілометри 3-4, коні мусили подолати таку відстань десь за півгодини. На обличчі Енеїди хоч і читався сум, та все ж загалом воно вернуло собі той відбиток умиротворення, який був загалом властивий Енеїді. Ветреоген також зміг вивітрити з себе важкість цієї ночі, важкість розставання зі своєю дитиною, навіть не так - покидання її на смерть. Для звичайних людей таке було би майже неможливим, навіть не так - кощунственним, але перше, чому вчили в Ордені - це відпускати. І Ветреоген це чудово вмів, хоча і чітко розумів, що відпечаток цього, шрам цього, ніколи не щезне, ніколи не щезне він у Енеїди, ніколи би він не щез ні в кого, але життя вже починало брати своє, і минуле потихеньку відмирало, поступово становилося таким, яким є усяке минуле - мертвим. І тому живим нема місця в минолому, живим є місце тільки в зараз і в думках, які стосуються майбутнього. Минуле буде хіба що час від часу повертатися, але лише для того, щоб забутися ще сильніше, залишивши після свого уходу ще більше сил для того, щоб жити.

До церкви залишалося не більше півкілометра. Братів і сестер Ветреогена і Енеїди не було видно, але це відповідало плану - не показуватися, поки вони не преспідчаться, що приїхали дійсно Ветреоген і Енеїда, а не хтось із Пальців чи навіть гірше. Ветреогена навіть обдало холодним пітом - він навіть якось і не задумувався про те, що Король може прислати по маля когось з Дев’ятьох, а, можливо, і їх всіх. Про них вже не було чути майже 70-ть років, востаннє вони з’являлися на людях ще тоді, коли батько Ветреогена був хлопчиком і дехто з простого народу вже починав вважати їх вигадкою, легендою для давніх поколінь, якою їх лякали, але яка ніколи не існувала. Але більшість розуміла, що Дев’ятеро насправді не щезли, просто Королю зараз не потрібна їх служба, і тому він не використовує їх так часто, як раніше, коли він утверджував свою владу, двісті-триста років тому. Ветреоген здивувався про себе, що згадав за них тільки зараз, але, з іншого боку, так навіть було краще - напруга і так була висока, а можливість такого ризику підняла би його до максимального рівня, якщо не вище. Хоча Ветреоген не боявся Дев’ятьох - він не боявся, мабуть, нікого, але наслідки їх появи його дійсно жахали. 

Вони притишили ходу їх коней, заїжджаючи під диряву кришу церкви через майже зруйновану її стіну з того боку, де раніше стояв алтарь. Мабуть, ці руйнування були наслідками його кражі, адже алтарі в церквах цієї, Старої віри, завжди були вбудовані в стіну, неначе являючи з церквою єдине ціле. Зазвичай в таких церквах був підвал для різного начиння, де зараз і притаїлися брати і сестри Ветреогена і Енеїди по Ордену. Якщо вони звісно там і досі переховувалися, а не їх вже вбили Пальці і влаштували там засідку. Хоча всі з тих, хто поїхав в це завдання були вмілими воїнами, Ветреоген розумів, що обережність зараз - їхнє все. Вони з Енеїдою разом дістали мечі з пахов і щити, які були прикріплені до круп їхніх лошадей. Немовля тихо спало в подолі, так ні разу і не прокинувшися після того, як вони виїхали з села. Енеїда прикрила його щитом, виставивши меч вістрям вперед щиту і себе, Ветреоген же обережно рушив до підвалу, де мусили чекати його браття і сестри з Ордену, які, якщо були там, були напевне такі ж наружені як і Ветреоген від звуків згори. Він підняв щит так, щоб захистити частину тіла та обличчя від стріли чи арбалетного болту і підійшов до масивних дверей, які за століття якимось чином не втратили своєї міцності, лише оббите на них залізо  зіржавіло, і то не повністю, служивших в якості входу до підвалу та розташованих на підлозі. Двері закривали собою, по суті, діру, яка і була входом в підвал.