Слава ЗСУ!

Глава 4 - Ветреоген

Вони стрімко забиралися геть від села, де Енеїда залишила свою дитину і забрала чужу, яка повинна тепер стати їй і йому рідною, стати рідною їм. Маля не кричало, покладене в подол Енеїди, який вона тримала попереду себе. Ветреоген намагався вибрати такий темп для їх коней, щоб немовля продовжувало спати, але щоб і вони рухалися якомога швидше - цілком можливо зараз йшов лік на дні, можливо, навіть менше. Орден чудово розумів, раз вони змогли правильно зчитати знаки, то це могли правильно зробити й люди короля. Ні не так, він повинен вважати, що люди короля точно зчитали знаки і що сюди вже мчать його криваві вбивці, один із його загонів люті і смерті, яких він сам називає Пальцями своїх рук, бо вони завжди чіпляються за те, за що він скаже, дістають і тримають, що він скаже, мордують, кого він скаже. Вони так себе і називали - Пальці, і дуже пишалися цим, хоча всі вони були тричі викупані в крові чоловіків, жінок, дітей. Ветреоген поглянув на Енеїду. Вона хоч і дивилися на шлях, але думками і тілом була зосереджена на малятові і точно згадувала свого, якого вона родила буквально декілька днів тому. Вони чудово розуміли, що залишили свою дитину на смерть, яка також повина була і забрати його названих батьків - Пальці майже ніколи нікого не щадили. А в такому випадку - так точно. Але також вони були впевнені, що ця жертва цього варта, що це горе, через яке вони проходять, і яке ще тільки мусить минути, обернеться чимось набагато важливішим, ніж навіть такий біль. Енеїда відчула його погляд, і сама підняла свої очі. Була ніч, але місяц сяяв на повну, і вони чудово бачили один одного, хоча Ветреоген волів аби на землю спустилась майже цілковита темрява, лише аби було видно тільки землю під ногами, щоб коні не забили собі ноги в ямі чи норі змії чи крота, а там вже вони самі принесли би їх туди, куди треба, завдяки своїй пам*яті та навичкам, яким їх вивчив Орден. В очах Енеїди читалася туга, але також і читалася любов, точніше її сІм’я, любов до цієї дитини, якщо не прийняття її, то початок цього. Жінки, посміхнувся про себе Ветреоген, добре що вони такі легкі на емоції, ця їх риса придає життю смак. Самому же Ветреогену лише передбачалося полюбити цю дитину, тепер вже його дитину!, і хоча він був впевнений, що в нього це вийде, бо за що її ненавидіти і тепер це його син, а своїх синів або дочок не можна не любити, він знав, що це буде не так швидко, як у Енеїди та буде по-своєму важко. Але цьому всьому настане час, коли вони доїдуть до місця призначення. Зараз вони їхали по степу, який, мабуть, ніколи не знав, що таке рілля, плуг та виросле на його соках жито і не факт, що колись дізнається. Десь далеко по бокам можна було розгледіти смугу лісу і якби Орден не знав, що ліси в цьому регіоні представляють собою майже непрохідну чащу, вони б зараз рухалися в його сторону, щоб заховатися за міцними стовбурами і під густими кронами дерев, щоб ні з землі, ні з повітря їх не можна було побачити. Але так як це було неможливо, Ветреоген намагався пришвидшити коней, при цьому стараючись не потривожити немовля, ні бажаючи його будити, аби воно підняло крик, який такої тихої ночі можно було почути дуже і дуже далеко. Та й просто - хай спить, шлях далі буде важкий. По оцінці Ветреогена, їхати їх залишалося ще декілька годин, доки вони не дістануться нашвидкоруч зробленої в цій місцевості хованки Ордену на місці старої і давно заброшеної церкви, яку перестали відвідувати після того, як король зробив Єдиного єдиним богом. Орден, до якого належав Ветреоген, на початку свого існування не знав Єдиного, і не признавав його, коли узнав, але тепер вони - мало що не єдині, хто розуміють його справжню суть і настанови, які казали його пророки від його імені. В тій церкві вони мусили змінити коней, на яких би в зовсім інший бік поїхало два їх брата, щоб за потреби збити переслідувачів з пантелику, якби вони використовували собак або магію. І хоча останню зміна коней могла б і не обдурити, та все ж спробувати було варто. Сам же Ветреоген і Енеїда в супроводі трьох інших братів та однієї сестри під виглядом невеличкого торгового каравану мусили вирушити спочатку в Вісфальд, місто, яке було до них найближче, а потім через Теофраст і Енгельдон добратися до нинішньої обителі Ордену, місцезнаходження якого окрім його членів  не знав ніхто інший. Принаймні, інакше вони були би вже давно мертві. Якщо тільки життя Ордену не є зараз пішкою для гри Короля, яку він тримав на своїй дошці лише тому, що вона по невідомим причинам була йому потрібна. Але є, як є і буде, як буде, любив казати собі Ветреоген і тому старався жити цією миттю. А саме ця мить зараз полягала в тому, щоб дібратися до місця призначення якнайшвидше та без пригод.