Слава ЗСУ!

- Що за новини ти мені приніс, Кеобале, - голос Короля звучав глухо і як би нависав над тобою, проникав тобі в душу і порсався там, шукаючи, чи не задумав ти що проти нього, чи не приховуєш щось або когось, кого не треба, чи вірний ти і досі йому і чи боїшся ти його. Останнє, був впевнений Кеобал, Короля цікавило найбільше. 

- Емеріта та її загін вийшли на слід Ордена та, цілком можливо, дізналися, де вони переховують відміченого. По її словам, їй треба десь певне тижня, щоб перевірити, чи правдива ця інформація чи ні. Першим же вороном вона повідомить про результати. 

- Ну, Емеріта, - низько і гулко протягнув Король, не відволікаючись від паперів на столі, - мусить розуміти, що якщо вона дістала таку інформацію про Орден, то майже певне це значить те, що Орден хотів щоб вона або будь-хто, хто цікавиться цим, почув те, що почув. Напиши їй, хай шукає далі, але діє при цьому так, щоб після неї залишалася доріжка трупів, зрозуміло, охайна доріжка, яку зробили не при сутичках з місцевими, а задля боротьби з Нечистим чи ще там з чим або з ким, для такої вигадки розуму в неї набагато більше, ніж досить. І що так чи інакше треба в усе це вплітати Орден. Що це вони ведуть за собою Нечистого, чи ще що. Загалом, її задача не скільки знайти Орден, скільки збудити до нього таку ненависть і недовіру, щоб його самі захотіли видати його теперешні сторонники, або ті, хто можуть аби хоч щось знати про нього. - Король перший раз за всю розмову підняв голову і подивився Кеобалу прямо в очі, - і наголошую, хай в засобах не соромиться, аби робила це, так би мовити, згідно букві закону. Як їй це все пояснити, щоб вона не задавала зайвих питань, це вже ти сам повинен розуміти. Інакше навіщо я тебе тримаю недалеко від себе

Король хмикнув, проївши поглядом Кеобала, його душу, його життя, його нутро і знову опустив голову і став щось писати в державних паперах, час від часу змочуючи свою чорнильну ручку в чорнильниці. Кеобал очікував таких вказівок, і тому вже знав, що і як він напише Емеріті, яка вже майже 17 років була головою пошуків відміченого, після того, як на тиждень пізніше прийшла за ним, аніж і досі невідома двійка з Ордену. Після цього Король вирішив зробити її головою пошуків тоді ще немовляти, більше використовуючи її для звичайного залякування та пригнічення, для чого взагалі він і створив Пальців, прикриваючи їх існування високою метою, в яку перше-наперше вірили самі Пальці. Принаймні, більша частина з них. А погляд Короля - ну що ж, Кеобалу вже давно здавалося, що він до нього звик, але кожен раз після аудієнції з ним його, Кеобала, мошонка майже буквально зщуливалася до розмірів грецького горіху. Король виглядав так, наче він вже все сказав, але Кеобал добре знав, що це не так. Треба було зачекати, іноді декілька хвилин, а то й більше, в залежності від задумів Короля - якщо він прямо не сказав, що відпускає тебе, ти не маєш права нікуди йти. Так само і зраз. Кеобал приготувався чекати хоч і годину, хоча з ним такого ще не було, а ось з іншими - так. Все буває вперше, подумав Кеобал, тільки одного, що він би хотів, щоб нарешті відбулося - не відбувалося, - кожен такий візит до Короля як 30 років тому, так і зараз надзвичайно його виснажував та лякав. І Кеобал вже майже змирився з цим. Майже. І вже був близько до того, щоб не боятися так сильно. Король раптом підняв голову, наче відчув думки Кеобала, відчув ту маленьку надію і вирішив не дати можливості їй зрости.