Слава ЗСУ!

- Що там стосовно наших веселунів, - в погляді Короля не читалося абсолютно нічого веселого. - Ти виконуєш те, про що ми з тобою домовилися? 

Король рідко казав, що він віддав комусь приказ, натомість він майже завжди казав, що вони домовилися, що, мов, той робе щось в першу чергу по своїй волі і своєму бажанню. Кеобал вважав, що таким чином Король насправді знущається і підкреслює залежність від нього і майже цілковиту безвольнсть залежних. І Король не цікавився, чи виконує Кеобал його наказ, він знав це і питав за подробиці. Всі ці нюанси були деталями, до яких Кеобал вже насправді давно звик. 

- Так, Ваше Вишносте, все йде згідно вашому плану, і я знаходжуся на першому етапі. Я вже провів ряд бесід з тими людьми, за яких ви казали, і хоча ніхто з них нічого не сказав відкрито, що й не дивно, але по всім ним було чітко видно, що слова мої мають дію. На питання їх я відповідав так, як ви сказали і загалом, наскільки я можу судити, вони в це повірили. Якщо все буде розвиватися без змін чи втручань непередбачуваного…

- Я не буду втручатися, можеш не боятися, - раптом перебив його Король і розміявся, майже весело, та все одно, це була веселість кровавої різанини, яка п’янила солдатів і розбійників, які отримували задоволення від своєї жорстокості, а не веселість дійсно радісних людей. 

Кеобал чудово розумів, що дійсно непередбачуваним в цій справі був саме Король, а не будь-хто інший чи будь-що інше. Точніше, мабуть, його дії можно було передбачити, але в кого з живих зараз на це дійсно би вистачило розуму. Також Кеобал чудово розумів, що цим жартом Король вчинює на нього тиск, даючи зрозуміти, що він контролює все. Цікаво, чи це так? - як ніколи живо це питання  промайнуло в голові Кеобала. Він міг лише сподіватися, що не дуже яскраво і помітно. Хоча тут ні в чому не можна бути впевненим. Він продовжив.

-  Якщо не буде ніяких різких змін, все завершиться саме так, як ви і плануєте, Ваше Вишносте, - Кеобал зробив вигляд, що він не помітив жарт, бо саме так в такій ситуації і треба було поступити. 

- Добре, добре, - на мить Король відірвався від паперів і поглянув кудись вбік, у одне із високих трьохметрових вікон, з яких відкривався чудовий вигляд на столицю. 

Обличчя Короля, високе, досить широке, з густою чорною бородою та з глибоко і широко посадженими очима, які здавалися замороженими, здавалося би, виражало якусь задумливість, можливо, навіть мрійливість. Час від часу Кеобал бачив подібний вираз і про себе рішив, що саме в такі моменти Король вирішує, що він буде робити далі, що його чиновники та придворні будуть робити далі, що все королівство і всі його жителі будуть робити далі. І насолоджується такою владою і, напевне, хоче її ще більше. Він перервав свої думки, обличчя його знову набуло виразу неупередженої маски і він подивився на Кеобала

- Даю тобі тиждень на реалізацію першої частини плана, так як немає сенсу з усім цим тягти. Нічого особливого в цьому немає, просто знову прийшов час пустити, як кажуть, дурну кров. Через тиждень зайдеш для звіту. Якщо я не викличу тебе раніше, - він бросив короткий смішок, Кеобал зрозумів, що йому знову дають поняти, щоб єдиний, хто тут щось дійсно вирішує і дійсно на щось впливає - це Король, і все буде лише згідно його волі. - Можеш йти. 

Кеобал коротко кивнув, - Король не приймав поклонів, принаймні від тих, кого тримав поруч себе, він впевнювався в їхній покірності іншими способами, - і, розвернувшись, пішов із резиденції Короля. З цього боку також стояло два лицаря в тих же самих латах, єдине, що вони не требували перстень - вони дивилися на Короля, і якщо той не давав їм знак випустити свого візитера, то вони могли тримати його і до вечора. Таке з Кеобалом вже раз було. Але не так страшно, що тебе не випускають, набагато страшніше, що не впускають. І це був ще один спосіб Короля показати залежність всіх від нього. На цей раз Король вирішив не затримувати Кеобала ні на хвилину, і тому він вже спускався сходами на нижчий, четвертий рівень замку, де знаходилися робочі кімнати найвищих чиновників Королевства, в тому числі і Кеобала. Треба було впроваджувати в життя план Короля, і, що головне, постаратися впровадити в життя свій план, який був побудований на ідеях Короля щодо змовників, але мусив використати їх проти нього. Кеобал майже не вірив в те, що таке можливо і що в нього це вийде, але точно знав, що більше не бажає терпіти таке життя, але йти з нього як вівця він не збирався. Це, так чи інакше, мусив бути його останній танок на цій посаді, після якого він або вмре, або зробить так, щоб Король нарешті став історією. Точніше, Кеобал не був проти своєї смерті і у випадку, якщо його план спрацює. Але між першою і другою смертю, як казав собі Кеобал, дві великі та туєва купа маленьких різниць. Та всьому свій час, настане час і цьому. А зараз треба працювати. Кеобал зайшов в свій кабінет і лише тоді зміг зробити перший вільний вдих і видих після того, як наблизився до дверей в резиденцію короля. Не дивлячись на це, впевненість в тому, що треба хоча би спробувати реалізувати свій план горіла в ньому, як ніколи.