Слава ЗСУ!

Голос всередині все так же бринів, з такою же силою, але зараз, незважаючи на приємні відчуття, Алдарік відчував легке роздратування - він не міг знайти виходу, в прямому сенсі і переносному, а цей майже що не спів всередині насправді ще більше підкреслював його не дуже приємне становище. Він вирішив знову промацати цю стіну-двері і все біля неї, в надії або знайти те, що він до цього або минув, хоча в цьому він сумнівався, або ж не зрозумів, що саме це - якийсь таємний важель, натиснувши на котрий, можливо знайти вихід. Але і цей повторний огляд нічого не дав. Алдарік рішив тепер пройти кілька кроків спочатку в праву сторону, а потім вліву, сподіваючись, що можливо на певному віддалені він знайде хоч щось, що допоможе йому з’ясувати, як відчинити ці двері, а в тому, що це - двері, він був досі впевнений. Але як праворуч, так і ліворуч, він зміг намацати лише хіба що шероховаті стіни самої печери, які на дотик дійсно нагадували необроблений камінь, а не були гладенькі як та стіна-двері. На ретельне обмацування ділянки стіни праворуч довжиною десь метра в три у Алдаріка пішло десь півгодини, потім стільки же пішло на те, щоб упевнитися в тому, що і ліворуч нічого немає. Алдарік вже почав відчувати відчай, і цей голос всередині, що не стихав, вже дійсно почав його дратувати. В нього з’явилося відчуття, що його обманули, хоча всередині він чудово розумів, що це не так. Не маючи гадки, що робити, Алдарік знову сів біля стіни-двері, вже зовсім не розуміючи, що йому робити.  Він згадав слова Ветреогена, що в майже будь-якій незрозумілій ситуації сон може бути тим засобом, який і не дасть, в основному, питання на відповіді, але дозволить хоча би відпочити від них та повернутися потім до їх розв’язання зі свіжою головою. Думка про те, щоб поспати в цій ситуації, біля цих типу стіни-дверей, в цій повній темряві, в якій невідомо ще що ховається, видалася Алдаріку навіть кумедною, і в іншій ситуації він би так не зробив. Але в такій ситуації він ще ніколи не був, і мабуть тут варто було і робити те, що ніколи не робив. Алдарік посунув рюкзак вправо, обережно влігся на підлогу, підібрав ноги під себе, умостив рюкзак замість подушки під голову, а меч положив біля себе, не випускаючи його з вільної лівої руки. Про небезпеку ніколи не можно забувати, якщо не впевнений, якщо вона минула. Але небезпека ніколи не минає, часто повторював Деомовіл. Раніше Алдарік вважав, що своїми повчаннями про небезпеку Деомовіл може лише набридати, хоч щось таке в його словах завжди було. І зараз Алдаріку хоча і не стали подобатися слова Деомовіла і він сам більше, але такого сильного відчуття насуваючої небезпеки в нього ніколи не було, хоча Алдарік був впевнений, що небезпека ця йде не від печери. Цілком можливо, подумав він, вже скоро я якщо не погоджусь з його словами, та буду згадувати їх набагато частіше, аніж зараз. Але зараз - треба спати, якщо вже так вирішив. Сон прийшов швидко, не минуло і декількох хвилин. Напружений день таки дався взнаки, хоча Алдарік не відчував себе особливо стомленим. А голос всередині не притишував свій спів, який було, як потім здавалося Алдаріку, чути і крізь сон. 

Глава 7 - Емеріта

Вона вирішила ще залишитися в ліжку, в той час як Вольхланд почав один за одним збирати свої речі з підлоги. На його передплеччі було видно пахви невеликого ножа, з яким він ніколи не розлучався, навіть в моменти, коли він проникав в жінку і був повністю оголений. Емеріта знала, що цей нож був не просто гарантією Вольхланда, що хоч якась зброя завжди буде при ньому, це був важливий для нього подарунок від того, хто витягнув його з того пекла, де він родився. Солодка втома розходилася по ногам Емеріти, її паху і вище. Вона любила ті моменти, коли Вольхланд був в ній, бо тоді вона майже повністю забували усі турботи і небезпеки світу. Але тільки майже - бо Пальцям ніколи не можна бути розслабленими, так як ворог сам ніколи не розслабляється. Вольхланд почав потихеньку надягати на себе свої речі, одежину за одежиною, доки вже не був повністю одягнутий, наче нічого й не було. Емеріта вже давно звикла до того, що він ніколи не залишається після, хоча й сама, мабуть, не хотіла продовження основної справи у вигляді всяких там балачок чи чогось подібного, що часто роблять дурні жінки після сексу. Від цих думок Емеріту аж  пересмикнуло, хоча приємність, яка ще не уходила з її тіла, швидко затягнула і поглинула в себе це неприємне відчуття, не залишивши від нього нічого.