Слава ЗСУ!

- Що ти будеш робити? - спитала вона буденим тоном, налаштовуючись на звичний ритм її життя. Вольхланд подивився на неї

- Думаю, ти вже і так знаєш, - відповів він з посмішкою, - треба буде спуститися вниз і подивитися, що там з тими селюками. Впевнений, що жінка зійшла з розуму після твого фокусу, а чоловік...а чоловік може ще щось скаже зверху того, що сказала його жіночка...якщо його спитати як треба, - Емеріта чудово розуміла, що має на увазі Вольхланд під “спитати” - тортури, і хоча їй не дуже подобався цей метод...ну, окрім деяких, виняткових випадків, та вона вже давно звикла до них і визнала їхню ефективність. Якби не така холоднокровність і цілеспрямованість, вони би не змогли виконувати свою роботу. Емеріта згадала перерізане нею горло немовляти...Зараз це виглядало до неї скоріше як витрати роботи, ніж справжнє злодіяння. Емеріта давно вже прийняла на віру, що вони захищають Королівство від гіршого і що ціль завжди виправдовує засоби. 

- Так, я також не думаю, що він розкаже щось дійсно корисне. Жінка сказала, що не пам’ятає їх облич, хоча вони їх показували. Це все ті штуки Ордену, про які нам розказували в Академії при Казармі. Вони точно їм не казали, куди вони будуть рухатися і так далі, - Емеріта замислилася. Вона чудово розуміла, що це не вона і її загін дав маху, орденці прийшли майже за тиждень до того, як Святі люди Короля повідомили йому про народження відміченного, двічі відміченного. Від думки про це немовля у Емеріти пройшлися дрижаки по тілу. - Ти думав за те немовля? - спитала вона у Вольхланда, - це дійсно відмічений, причому двічі. В останній раз таке трапилося майже п’ятсот років тому. Мічені і так народжуються не часто, а ці - так тим паче. 

- Так, - задумливо відповів їй Вольхланд, - не беручи до уваги цей випадок, історії відомом народження 5-ти двічі відмічених, і ні разу між ними не був проміжок менше, ніж 900 років, - він згадав ті дні, тижні, місяці, які він провів в Великій бібліотеці в Академії при Казармі. Викладачі запевнювали їх, що це сама більша бібліотека в світі і доступ в неї мають лише вибрані, до числа яких належав і Вольхланд. Це тоді вселяло в нього купу гордощів, навіть гордині. А зараз? Він вже не був такий впевнений в своїй вибраності. - А тут п’ятсот, - продовжив він, - щось це мало, - Емеріта кивнула у відповідь, даючи зрозуміти, що вона і сама за це думала, - тому, звісно, це викликає певні питання. Хоча, - він стенув плечима, - усе буває вперше. В будь-якому разі, орденці встигли першими, і ми не знаємо де вони і що взагалі далі робити. Ворон буде летіти до столиці декілька днів туди, потім обратно. І весь цей час ми, по суті, будемо сидіти без діла, - він підійшов до вікна і потягнув на себе шибу - крізь скло пробивався промінь ледь-ледь з’явившегося над горизонтом сонця. Вже в таку рань в дворі починали копошитися люди, в основном - конюхи та кухарі, які мусили готувати завтрак для свого барина. - Звісно, - продовжив він, - не посмію казати, що сидіти в теплі і затишку, їсти безкоштовну їжу та спати в відносно непоганих кімнатах для гостей з прозорим мов вода склом, а не звичною каламуттю - це погано. Але ж ти знаєш, я люблю бути при ділі. А зараз єдиним ділом буде сидіти на дупі рівно і не встрягати в халепу. 

Емеріта була повністю згодна з цими словами - ці кілька днів простого чекання були їй не по душі, вона вважала себе людиною дії, а тут, дійсно, єдиною дією, яка їм доступна, це сидіти на дупі рівно і не влізати в халепи. Приємність вже повністю зникла з її тіла і вона відкинула ковдру з себе, дав свіжому, холодному, весняному повітрю доступ до її тіла. Від голови і до п’ят її вкрили дрижаки. Вона потрогала себе між ногами, де ще не встигло захолонути сім’я Вольхланда, яким він поділився з нею під час сексу. Емеріта потягнулася за рушником, який вона спеціально положила на невеличку шафу поруч, щоб після часу з Вольхладном мати змогу витерти його слід на своїх стегнах. Вольхланд весь цей час дивився в вікно, на схід сонця. Емеріта не розуміла, що Вольхланда так в ньому чарує, хоча без проблем визнавала, що це гарно. Але щоб так прямо на це дивитися, наче хочеш поцілуватися або єднатися з цим? Емеріту навіть відчула легенький укол ревнощей, але не придала цьому ніякої уваги - вона була вдячна Вольхланду за проведений не один таким чином час, але не більше. Вона знала, що він відчував те ж саме. Тепер вже вона почала вдягатися. Її нож, який вона ніколи не полишала, був закріплений на лодижці. Вольхланд вже відвернувся від вікна і чекав, поки вона вдягнеться.