Слава ЗСУ!

- Я бачив, як кухар та кухарята збиралися на кухню та тягнули з собою кілька свіже вбитих індиків. Думаю, нам буде чим поживитися. Пропоную не чекати офіційного сніданку, тим паче що барин тут дурень повний, він мене вибісив відразу же, як я його побачив, - Вольхланд хотів було плюнути на підлогу, але так як Емеріти в цій кімнаті треба було би жити мінімум декілька днів, він стримався. 

Дійсно, цей барин, мужчинка років 40-ка, був більше схожий на слимака та гвалтівника, яким він наче і був, принаймні, таки плітки Вольхланду переповідали під час їхнього першого візиту в місто, всіляко підлещувався до Пальців, мало не залазив їм язиком в дупу, та в його очах чітко читалася зневага та щире бажання якомога швидше здихатися гостей, яких він вважав за паразитів, зайві рти, які будуть їсти його їжу і ще можуть натворити якоюїсь дурниці. Та Пальці - це пальці Короля, а Королю не можна ні в якому разі виражати неповаги. В Королівстві це вже всі зрозуміли дуже давно. 

- А хлопці вже хай самі знайдуть собі чим поживитися, де розташовані харчевні, вони вже знають, зарплатню я їм також видав, що ніде ніколи не треба встрягати в халепи та привертати до себе уваги - вони вже давно зрозуміли, - Пальці подавалися простому народу як борці зі злом, з тими, хто хоче знищити той добробут, який таким важким трудом вибудував Король, і тому репутація в народі їх мусила бути бездоганною. Тому вони в місцях скупчення людей завжди вели себе тихо і непримітно, принаймні - намагалися. Все таки так робота іноді требувала відвести душу на голові якогось п’янички, який вирішив знайти собі неприємностей. Принаймні, саме так рядові

Пальці завжди пояснювали ту бійку, в яку влізли. Зазвичай такі сутички рішалися силами або барина міста, де це трапилося, або старостою села або самим головним в будівлі, якщо це було щось типу придорожньої харчевні. Ніхто не мусив знати що причиною проломаного черепу стале саме Пальці. Про це знали лише барин або староста або головний в будівлі, в залежності від того, де це все відбувалося. Тому місцевий барин і не був радий Пальцям - він знав, що є можливість, що вони щось витворять, а тоді йому прийдеться їх покривати, а потім ще розбиратися з натовпом незадоволених, які ще не дай бог потрощать його двір і будинок, які в таких невеликих містах не були кам’яні, а робилися з дерева, хіба що більш дорогого, ніж звичайні будинки містян. Тому палали вони досить добре. 

- Так, він мені також не дуже сподобався, - Емеріта вже була повністю одягнена і заправляла постіль, - але, - продовжила вона, - мені треба з ним домовитися і щодо тих селюків, яких ми привезли, і щодо нашого харчування і розміщення. І взагалі, - вона вже підійшла до дверей, відчинивши їх і показуючи жестом, щоб Вольхланд прямував за нею, - я хочу знати. що у нього на умі, а завдяки його маленьким склизьким очиськам можно добре зрозуміти, про що він думає і чого хоче. Знаючи це, можно буде тримати його за горлянку, і при потребі стиснути кулак. Головне - не тримати його за горлянку буквально, бо вона в нього така брудна, що мені аж цікаво, як давно він мився, - Вольхланд відопвів на цю тираду гучним сміхом і сміявся весь час, доки вони спускалися вниз дерев’яними сходами, що починалися майже відразу у дверей кімнати Емеріти. Вона сама вибрала собі кімнату, щоб завжди чути, чи не піднімається чи не спускається ніхто по сходам і таким чином хоч якось контролювати ситуацію. 

Вони спустилися в невеличкий і погано освітлений декількома факелами хол, в якому вже з самого рання поралося декілька служок, які підмітали підлогу та протирали столи та лави, за якими зазвичай їли гості барина, точніше - їх прислуга чи підлеглі. Самих гостей барин хоч і селив в окремому будинку, пояснюючи це тим, що в нього самого немає вільних кімнат з такими зручностями, як в домі для гостей. Зі сторони кухні, двері якої виходили прямо в хол чулися звуки розмов одного з кухарів барина, його найкращого кухара, та кухарчуків, яких кухар  тихо крив матюгами, щоб ті швидше рухалися та робили свою роботу. Запаху вже готової їжі ще не було чуть, так як ніхто не думав, що їх гості, за яких прислуга барина не знала нічого, крім того, що барин їх боїться і навіть віддав в їх розпорядження свого найкращого кухара, якого він зазвичай тримав при собі, вже прокинулися і хочуть їсти. Служки, дві жінки, хоча і здивувалися, коли побачили як Емеріта і Вольхланд спускаються вниз так рано, і також злякалися гучного сміху Вольхланда, тепер намагалися не подавати виду, час від часу кидаючи на гостей погляди, намагаючись добряче їх розгледіти, щоб було потім про що пошушукатися з іншою прислугою та друзями в місті. Емеріта намагалася не звертати на ці погляди уваги, хоча їй ніколи не подобалося, як її хтось пильно розглядав, Вольхланд же просто не звертав на них уваги, не бачачи в цій цікавості нічого дивного. Він виріс там, де поява нової людині завжди викликала купу цікавості і ще більше пересудів, настільки це місто було болотом. Тому така цікавість Вольхланда не турбувала - він її просто зневажав. Емеріта вирішила не будити хлопців з її загону, давши їм ще часу на відпочинок, і сама заглянула на кухню. Так, кухара він виділив їй найкращого зі своїх, а самі свіжі овочі і найжирнішу звірину залишав собі, роблячи вид, що це не так. Така зневага до Пальців бісила Емеріту, бісила Вольхланда, бісила би і їх хлопців, якби вони про це знали. Вони - Пальці, пальці Короля, і така зневага до них, по суті, - зневага до Короля! В більш-менш великих містах, де будинки баринів і стіни захисних мурів були з каменю, про це пам’ятали завжди, а ось в такій глуші відірваність від нормального, цивілізованого, життя давалася взнаки. Треба буде якось провчити цього слимака!