Слава ЗСУ!

 Подивившись, як кухарчата лише готуються до кухарства - ставлять казан з водою на вогонь, протирають рушниками ножі, посуд та столові прибори, які вони будуть використовувати під час готівлі, Емеріта вирішила послідувати пропозиції Вольхланда і завалитися на кухню самого барина і знайти, чим там поживитися ще до сніданку, при можливості - над’їсти якусь качку чи відірвати від неї добрячий шмат м’яса, щоб дошкулити цьому слимаку. Так дріб’язково, але це лише початок - за зневагу до Короля треба платити, і Емеріта ще придумає, яким чином ця плата буде взята і, головне, скільки крові при цьому буде пролито. Знову ж таки, в великих містах за подібне могли б і стратити, але все-таки вона робила скидку на провінціальність містечка і страта тут була би занадто. А що не занадто - вона не придумала...поки не придумала.

Вони з Вольхландом прямували через внутрішній двір до двоповерхового будинку барина, збираючись добряче так поїсти, а те, що залишилося - вже хай несуть йому, ті недоїдки. Вольхланд неголосно пожартував, кажучи за те, що в таких дерев’яних халупах в Столиці живуть хіба що зубожілі, тільки поверхів в будинках у них один, але знадвору смердить як і тут. Емеріта розсміялася - дійсно, в дворі сильно тхнуло від конюшень, які були розташовані навпроти гостьового будинку та по ліву сторону від головного будинку, а в самому внутрішньому дворі земля під ногами нагадувала собою багнюку в перемішку з сіном, пір*ям птиці, плювками прислуги та, здавалося, справжнім гівном, яке по ходу вивалилося на двір під час того, як чистили конюшні. Емеріта підняла голову і помітила барина, який відразу сховався, як тільки зрозумів, що його помітили. Він ще більше вибісив Емеріту, і весь цей сморід двору, вся ця багнюка під ногами в перемішку з лайном стала здаватися їй ще одним виявом неповаги до них, до Пальців - невже не можна було дати наказ прибратися, краще вичистити конюшні, щоб до моменту, як вони вернуться з села(а цей слимак знав, що вони після повернення зупиняться у нього на декілька днів, подібне обговорювалося) цей весь сморід, цей весь бруд під ногами якщо не щез, то його стало би набагато менше. Це можно було трактувати як неповагу до Пальців, а неповага до Пальців - неповага до Короля. А за це треба карати. Ні, йому таки дійсно буде потрібно викласти урок манер, лише треба придумати як. На вході до будинку барина стояло два заспаних охоронця, в кольорах свого пана - жовтого і коричневого. Емеріта потребувала у барина уніформу для шести її людей для поїздки в село, щоб не виділятися і мати змогу, якщо що, повернути людське незадоволення в сторону їх пана, в обов’язки якого якраз і входило притишувати селюків, коли ті починали бучу, не розуміючи своїми мізками всю глибину замислів Короля і важливість того, що Він робе. Емеріта зараз гостро все сприймала через її роздратованість діями і відношенням барина, і вона, кинувши оком на уніформу охоронців, які майже що не спали на посту і лише звуки чоботів, які чавкали по багнюці витягли їх зі стану дрімоти, згадала вираз обличчя барина, коли той погоджувався дати їм в користування уніформу. Охоронці вайлувато, незграбно розступилися, і являли зараз собою для Емеріти і Вольхланда не більше, чим напівсільских бовдурів, особливо після вишколених стражників Столиці та одного з Семи міст. Проходячи мимо них в головний дім, жінка прокручувала в голові момент, коли вона пред’явила барину лист, засвідчуючий, що вони Пальці, а також потім потребувала дати їм уніформу її людям, хай і не саму по розміру, але більш-менш підходящу. Емеріта чітко вловила в той момент роздратування, злість в очах барина, його небажання допомогти, прислужить Пальцям, а значить - і Королю. Тоді вона була втомлена після майже трьохденного маршу до містечка, де ще мусила дізнатися точне місце розташування села, де по словам людей Короля, родився відмічений і вирушити майже без перепочинку туди. І все це барин виконав, та з таким обличчям, ніби йому не оказана честь від Короля, а він допомагає майже що не якимось попрошайкам, лише заради того, щоб швидше від них позбавитися. Так, Емеріта тоді була занадто втомлена, щоб звернути на це увагу тоді, але зараз ці спогади були для неї навіть реальніші, аніж сама реальність. Вольхланд хотів завернути її праворуч, до кухні - перша кімната, до якої вони зайшли була одночасно і прихожа, і їдальня для прислуги і з неї можно було як вийти праворуч на кухню, так і ліворуч в конюшні. Але Емеріта передумала їсти, хоча з кухні вже доносився аромат їжі, яку готовували прямо зараз для барина. Він любив підніматися рано, з якщо не першими, то другими чи третіми променями сонця, тому і їжу йому починали готувати ще затемно. Вольхланд встиг відмітив для себе цей факт, коли вони від'їжджали в село ще до сходу сонця і саме тому сподівався вже чимось поживитися. Коли Вольхланд взяв за руку Емеріту, щоб направити її за собою на кухню, вона подивилась на нього і похитала головою, даючи зрозуміти, що вона не хоче їсти. По її очам Вольхланд зрозумів, що вона хоче зовсім інше, щось пов’язане з кров’ю та болем, але що саме? Він з питанням подивився на Емеріту, та без слів кивнула головою на сходи, які вели до другого поверху, туди, де жив барин. Сім’ї в нього не було, лише повії та, згідно пліткам, які почули люди Емеріти, поки ходили по кабакам та намагалися обережно розпитати місцеві чутки ті інформацію про самих видних мешканців містечка, звичайні дівчата, яких барин змушував лягати з ним в ліжко і приймати його в себе. Після кивка Емеріта вклала в свій погляд все те роздратування, яке в неї викликав барин та його дії в останні декілька хвилин і бажання його провчити. Вольхланд чудово зрозумів всі ті емоції та думки, які вклала в свій погляд Емеріта і сам загорівся ідеєю провчити того слимака, який з усіх сил старався продемонструвати, що він - ідіот, не скільки вчинками, скільки відношенням до Пальців, навіть не прикладаюи особливих зусиль, щоб скрити своє невдоволення. Тобі цілком може не подобатися те, що вимагають від тебе Пальці, але майже відкрито виказувати свою непошану - це майже відкрито виказувати непошану Королю. А таке не прощається. У сходів внизу стояло ще два охоронця, вже не такі вайлуваті та заспані як ті, що стояли на вході. Було видно, що ці хлопці поміцніше і обов’язки свої можуть виконувати краще, та що так, що сяк, вони не становили для Емеріти і Вольхланда ніякої загрози - дійди до бою, вони би вбили їх із закритими очима. Але це не було потрібним - вся охорона в домі знала, що вона мусить пускати тих таємничих незнайомців, за якими стояла велика влада, що було видно навіть по ним і по відношенню до них хазяїна, до самого барина, коли б це не було, ранком, ввечері чи ніччю. Тому вони без зайвих питань і пустили їх вверх сходами, хоча було видно, що їм ніяково, так як зазвичай барин не любив, коли його вранці турбували і міг навіть жорстоко покарата за це. Але тут вже був його наказ, і вони не сміли йому не підчинятися, зважаючи на свій попередній досвід. Емеріта і Вольхланд стрімко піднімалися сходами, всередині Емеріти вже все більше і більше закипав казан емоцій, які вона навіть не намагалася притлумити - подібна зневага мусить бути покарана, і мусить вона бути покараною тоді, коли Палець так вирішить. Це було одним із тих правил, яких їх вчили в Академії при Казармі - ніколи не терпіти зневагу до Пальця, лише якщо це шкодить місії, але зневагу треба запам’ятати і потім повернутися та помститися за неї. Саме завдяки цьому правилу всі посадові особи, які займали більш-менш високі посади, хотіли-не хотіли, та мусили виказувати Пальцям максимальну ввічливість. Якщо не були такими самовпевненими дурнями і не знаходилися в такій глуші, як цей барин. Служити Пальцям - служити Королю, а служити Королю - це честь, - ці слова все гучніше і гучніше лунали в її голові, доки майже не перетворилися на крик і злість, яка вилилась в те, що вона з ноги вибила двері в покої барина. Вольхланд відразу же став на вході, причинивши двері і приготувавшись зупинити охоронців, швидкі кроки яких на сходах вже були чутні в коридорі на другому поверсі. Емеріта же майже відразу побачила барина, який закляк біля шафи з одежою, будучи в одному спідньому. Нікого іншого в кімнаті не було. Добре, вирішила Емеріта, так простіше, аніж тут була би якась дурна хвойда. Вона зачинила двері так, що вони аж затріщали, а за ними вже лунав голос Вольхланда, який намагався словами заспокоїти варту. Насправді таким чином він лише присипляв їх увагу, щоб мати змогу несподівано ударити першим. Барин же з переляку спочатку не знаходив слів, але коли Емеріта почала стрімко крокувати до нього, з його горло почало лунати якесь белькотіння. За своєю спиною Емеріта почула декілька глухих ударів і звук впавшого на підлогу тіла, точніше - двух тіл. Мабуть Вольхланд просто звалив охоронців на підлогу міткими ударами в челюсть. Принаймні, щось подібне було би в його стилі. А Емеріта вже майже впритул наблизилась до барина, дістала ніж з пахв на поясі. Вона заткнула його ротяку рукою і, підставивши ніж до горла, змусила барина пятитися назад, доки той не вперся ляжками об ліжко, а потім і не сів на нього. Та покликала Вольхланда, той відразу же зайшов. Емеріта спитала, чи охоронці не будуть їм заважати, на що Вольхланд відповів, що ті хоча і будуть в нормі, але зараз вони лежать у відключці. Півгодини у них точно є. Півгодини для цього випадку це багато, подумала, Емеріта, тут вистачить і декількох хвилин. Вона подивилися в очі барина, закляклі від жаху, на його мерзотне обличчя, вкрите вугрями та слідами віспи, на його брудні та засалені волоси, - це все лише пробуджувало в ній відразу, живило її злість. Вона сказала Вольхланду, щоб той затулив рота барину своєю перчаткою. Барин було хотів щось сказати, в закляклому від жаху в ньому все ж була якась жага битися якщо не за життя, то за честь, якась сміливість, але вся вона щезла, коли лезо ножа Емеріти так вп’ялося йому в горлянку, що по шкірі побіжала кров. Барин знову замовчав, з великим трудом стримуючись, щоб дрижаки від страху не вкрили все його тіло. Вольхланд підійшов, зняв перчатку та мов кляп засунув її в рота барину, роблячи це не так жорстоко як з жінкою кілька днів тому, але з губ все одно бризнула кров, а деякі зуби в роті небезпечно захиталися.