Слава ЗСУ!

- Ти стверджуєш, що це твоє немовля, твоє і твого чоловіка. Але ти брешеш, - голос Емеріти гримів. Повторюю знову - самі королівські Знаючи, самі Знаючи, - її голос різко понизився до якогось торжественого шепоту, коли вона казала за Знаючих, а потом він знову повисився до громогласних інтонацій, - вказали на нього, вказали на те, ким він є насправді. Але на ньому немає відмітин, які би свідчили про його дари, немає відмітин, які би показували, ким він є насправді. А королівські Знаючи ніколи не помиляються. Ніколи!

Насправді це була неправда, Знаючи час від часу помилялися, але ж частіше вони були праві. Навіть так - майже завжди. Жінка же в розпачі почала кусати губи прямо до крові, і, здавалося би, якби в неї були вільні руки, вони би почала виривати волосся зі своєї голови

- Це моє, моє дитинча, клянуся вам всіма силами Єдиного. Це моє і мого чоловіка. Я вперше відчула життя в собі осінню, і неділю назад воно вийшло з мене, щоб самому будувати дорогу свого життя. Клянуся, воно моє, воно моє - останні слова вона не проказала, а майже проридала. З її роту потекла слина, а з носу - соплі. Без сумнівів - вона знаходилася на межі істерики, якщо вже не перетнула її, просто емоціїї поки клубочаться всередині. Емеріта знову відчула сильний приток відрази. Раптом залементував чоловік:

- А навіть якщо не так, якщо ви вважаєте, - Емеріта дала знак солдатам, щоб ті не били чоловіка і дали йому можливість договорити, сподіваючись, що він проговориться, - що він дійсно відмічений, то чому ви, саме ви, прийшли за ним. Цим займаєтесь не ви, це не справа Короля і навіть не держави. Це лежить за їх межами, і те що ви робите, карається смертю. Ви намагаєтесь зруйнувати природній порядок, втру, - Емеріта дала команду солдатам змусити чоловіка замовчати, зрозумівши, що він хоч і злий, та наче не збирається зверзіти зайвого. А тому в його словах не було ніякого сенсу. Не цьому виблюдку рішати, чиє право рішати, що робити в Королівстві. А сам Король і є держава. І він і є влада, абсолютна влада.  

Вона знову обернула своє обличчя до немовляти, якого весь цей час тримала на руках. Вона не вірила жінці, не вірила чоловікові, але було видно, що вони не скажуть того, що їй потрібно. На тортури не було часу, та й вони могли спричинити занадто багато шуму, привернути до цієї ситуації зайву увагу, її загін вже й так викликав пересуди в толпі селюків, мимо якої вони проїжджали до цієї халупини. Тип паче вона вже і так чула, як її хлопці на дворі відганяють криками зацікавлений натовп. Однак не було часу і для “м’якості”, для психологічного терору і тиску, треба було діяти жорстко, навіть жорстоко. Як звичайно. Треба було кров з носу зламати батьків, щоб ті заговорили, щоб вони зламалися і сказали, що треба. Емеріта думала швидко, благо, досвід в таких справах був багатий - вона негучно, але чітко сказала, щоб солдати затулили подружжю рот, щоб ті не могли проронити ні звуку. Жінка, відчуваючи лихе, хотіла було завопити, але Вольхланд встиг ударом кулака в підборіддя зупинити її крик, так що з роту вирвалося якесь незрозуміле, гидке белькотіння, а потім просто взяв свою кольчужну перчатку, яка була до цього заткнута за його пояс, і запхнув її жінці в рота, ломаючи зуби і забиваючи їх разом з перчаткою всередину рота. З чоловіком поступили ще простіше - ударами дубинок по плечам, бокам, ногам, голові його поставили на коліна і накинули на шию зашморг. Зашморг швидко затягнули, сдавивши горло чоловіка так, що йому бул важко вздихнути, не те що щось казати - його руки судомно рухалися в повітрі, наче він намагався щось чи когось схопити. Вольхланд, як давня права рука Емеріти, в цілому зрозумів, до чого все йде, тому взяв жінку за загривок і примусив її дивитися в сторону Емеріти, тримаючи іншою рукою кольчужну перчатку в її роті. Через неї, перчатку, вже сочилася і капала кров з рота жінки, кров з її вибитих зубів та пошкодженого всередині рота. Вольхланд також дав команду хлопцям тримати обличчя чоловіка розвернутим до Емеріти. Коли вона побачила, що всі погляди в хатинці спрямовані на неї, як її загону, так і самих селюків, і погляд дитинчати також, вона дістала короткий, та надзвичайно гострий ніж із застіної сталі, і швидким та коротким, досвідченим рухом, перерізала ним горло дитинчати. Немовля не показало страху, в його очах просто читався лише наче якийсь подив - що, мов, усе, моє життя вже скінчилося, на самому початку, хоча мені було ще стільки всього стільки всього дізнатися і пізнати. Ну що ж, дурно все відбулося, дурна смерть, звичайно, але хай буде так. Емеріта відчувала, що вона оказала дитині навіть якусь послугу, позбавивши її того злиденного, донного життя селюка. Нічого тут пізнавати, крім бруду та хвороб.