Слава ЗСУ!

Крик жінки лунав навіть через кольчужну перчатку, хоча й дуже приглушено, глухо, але навіть так - на надзвичайно високих тонах. Від емоційного потрясіння її почало кидати в судомах із боку в бік, наче навіжену, наче в неї вселилась якась антилюдська сила, як казали прислужники Єдиного. Емеріта навіть злякалась, як би та не тронулась розумом і не стала абсолютно непридатною для отримання в неї потрібної інформації. Чоловік же почав просто-напросто ричати, незважаючи на те, що через мотузку на шиї майже не міг дихати. Його обличчя вже було червоним, але зараз, здавалося, воно почервоніло ще більше. Емеріта швидко зрозуміла, що до чого - жінка зламалася, а чоловік ще тримається, тому треба опрацьовувати першу. Вона спеціальною мовою жестів дала наказав вирубити в несвідомість чоловіка, але не вбивати!а сама наблизилась до жінки і сіла навпроти неї. Тіло немовляти, з горлечка якого ще цівочками лилася кров, все ще було на її руках. Вона кивком дала Вольхланду зрозуміти, щоб той вийняв з рота жінки перчатку, а сама вложила їй в руки труп немовляти. З рота селючки сочилася кров, обличчя застигло в гримасі невимовного болю, відчаю та якоїсь внутрішньої, всепоглинаючої пустки, з напіввідкритого роту капала гидка і липка суміш слини з кров’ю. С вільним від імпровізованого кляпу ртом і мертвим немовлям на її руках, жінка шепотіла щось незрозуміле і колихала немовля, наче воно було живе, дивлячись на нього повними невимовного болю очима. Емеріта розуміла, що саме зараз час, що треба натиснути і вибити потрібну інформацію. 

- Подивись на це, - вона вказала на труп немовляти, - подивись на це уважно. Це біль, це надзвичайний біль, але його можна зупинити. І єдиний спосіб його зупинити - розповісти правду мені, правду, що це за немовля і що відбулося з тим. Його смерть - твоя кара, твій гріх і ти про це знаєш. Якби ти сказала все відразу, мені би не прийшлося піти на такий крок, - Емеріта мала наказ вбити всю сім’ю в будь-якому випадку, але зараз же це не скажеш, - бо ті люди, які забрали справжнє маля, а воно було тут, вони надзвичано лихі, і загрожують всьому, що є в Королівстві, - насправді вона не знали, яку загрозу вони становлять, але просто так би її сюди не послали. - Я була вимушена не це піти, ти мене вимусила це зробити, своєю впертістю, - голос   Емеріти м’яко, але наче гвіздок вбивався в мозок зломаної жінки, остаточно плутаючи її свідомість, перевертаючи все з ног на голову, та роблячи друзів ворогами, а ворогів - друзями. - І ти розумієш, скажи мені - ти розумієш, що цей гріх на тобі? - Бідна селючка підняла повні болю і пустки очі на Емеріту, з її крові все ще капала кров, а руки якось непроізвольно продовжували качати мертве маля, з якого вже припинилися цідитись кров. Емеріта зрозуміла, що вона добилися свого - жінка вже остаточно була зломана, вона зараз згодиться на все і розповість все, якщо її до цього правильно підвести. Як на підтвердження своїх думок, жінка сама кивнула головою, згоджуючись з тим, шо смерть немовляти саме на її совісті. Недивлячись на віру в свою мету, Емеріта зараз відчувала себе надзвичайно брудно, хоча зараз вона уособлювала собою саму холоднокровність. Але навіть для неї це було майже що занадто. Вона відчувала якщо не осуд солдат - вони вже були загартовані воїни, і таким їх особо не проймеш, але відразу, відразу, яку вона заслуговувала і яку відчувала сама до себе і до своїх дій. Лише Вольхланд також уособлював саму незворушність. Емеріта була за це зараз невимовно йому вдячна - в який раз він був їй надійною опорою в таких ситуаціях, коли життя та її мораль викручувалися в самі неможливі викрути. Жінка же, знаходячись в стані цілковитого шоку, повністю зломлена, переварбвала в голові слова Емеріти, вони вже проростили корені в її свідомості. Таке горе, такий біль наче щось проломили, проломили в її пам’яті якусь стіну, яка була поставлена тими людьми, які забрали її справжнє дитинча і змусили її прийняте нове, чуже, але таке, яке вона відразу полюбила як своє, наче була зачарована, приворожена на це. З її рота через зломані зуби та цівки крові, які текли на її одеж і на обличчя дитинчати, кров якого перемішалася з кров*ю його прийомної матері, потекли слова.