Слава ЗСУ!

- Вони прийшли буквально за день до народження Тохласа, мого малюка, - голос звучав наче ехо і якось тріснуто, як звучить поломаний дзвін, в ньому майже не відчувалося нічого живого. Емеріті чомусь згадалося повністю вижжене поле, яке залишаюсь після себе селяни, коли палять осінью суху траву. Жінка продовжувала з виглядом мертвої  - їх було двоє, чоловік і жінка. Але більше я нічого не можу про них сказати...це дивно, але не запам*ятала ніяких їх рис, ні зріст, ні колір волосся, ні колір очей нічого, хоча пам*ятаю, що вони показували своє обличчя. Наче дві тіні, без жодних примітних рис. - Жінка замовчала, виснажена своїм коротким монологом та таким напруженням пам’яті. Якби не це емоційне потрясіння, наврядчи би вона це і згадала.  Емеріта розуміла, що треба саме зараз вичавити з неї всю можливу інформацію, інакше потім може бути пізно, вона або повністю висохне або прийде до тями і замовкне, і спробуй ще з неї витягнути потрібні дані. Тому вона підняла обличчя жінки за підборіддя, і нагадала їй, що тепер від цієї інформації залежить життя її справжнього сина, що якщо вона все розповість, то Емеріта його обов’язково врятує з рук цих лихих людей, що її дитя, справжнє дитя, буде врятоване, і Емеріта сама особисто верне його в справжню сім’ю, в цю хатину, до своїх батьків. Жінка кивнула, недивлячись на пустку в очах, десь в їх глибинах засвітився легкий-легкий вогник якоїсь надії. Емеріта спитала за відмітини, жінка кивнула - Так, вони були, саме вони, не одна, а дві. Ці прийдешні зразу сказали, що в мене родиться саме таке дитя, і що вони прийшли його забрати, щоб він міг виконати свою місію. Взамін вони пообіцяли віддати своє немовля, щоб я з чоловіком змогли пізнати радість батьківства...не знаю, все було так дивно..це було наче немовля той жінки, я пам*ятаю той погляд, з яким вона дивилася на нього, так дивляться тільки на свою дитину...СВОЮ ДИТИНУУУУУУУУУУУ - жінка раптом почала вопити, ще сильніше, аніж раніше прижимаючи до себе трупик немовляти, - СВОЮ ДИТИНУУУУУ, ВИ ВБИли, ВИ ВБИ…- раптом вона замовкла. Емеріта зрозуміла, що жінка вийшла із марева горя і цей блок в пам’яті знову піднявся щільною стіною. Вона забула за свою дитину, за свою справжню дитину, тепер це чуже дитя було в її свідомісті саме її дитям, мертвим дитям, вбитим цією лихою жінкою, якій вона в стані марення успіла наговорити якихось речей, яких вона і не пам’ятає. Вона хотіла було завопити ще голосніше, але Емеріта ударом в щелепу вирубила її. Жінка впала на бік, але руки її все ще міцно тримали її-не її, та все таки її мертву дитину в руках. 

Чоловік все ще валявся на підлозі непритомним. Вольхланд подивився на Емеріту,  спитав, що їм робити далі. На дворі вже чулися звуки невеличкого натовпу - селяни, почувши крик з хати їхніх односельчан, швидко почали збиратися навколо будиночку, де знаходилася Емеріта, з натовпу почали лунати питання, що там відбувається і чи все з їхніми знайомими, добрими людьми, у яких недавно народилася дитина, нормально. Емеріта подивилася на Вольхланда, відповіла йому - Ну що, робимо як звично - вселився нечистий. Треба лише декілька хвилин, щоб все правильно обставити. 

І так - буквально через декілька хвилин Емеріта і Вольхланд разом з двома злопцями з загону вийшли з просякнутої запахом крові і болю хатинки на вулицю. На жаль Емеріти, там пахло не ліпше - в повітрі масно відчувався запах лайна свійських тварин, загорожи для яких находилися неподалік. ВІд натовпу також тянуло запахом не ліпше. Як же вона все це ненавиділа. Раптом думка - Не дуже добре місце для зростання дитини - чомусь майнула у неї в голові, і ця думка якимось чином міцно закріпилася всередині неї. Надворі їх натовп в чоловік 40-50, десь чверть або навіть третина цього вбогого селища, увагу яких привернули спочатку солдати, які хоча і намагалися всіх розігнати, та не змогли прогнати самих цікавих. А потім натовп навколо хатини зібрав крик жінки, яка плакала над не своїм-своїм дитям. Солдати, що стояли на сторожі, вже трималися за руків’я мечей, які все ще знаходилися всередині пахов, вже готові до самого кривавого розвитку подій. З натовпу вже хтось почав різко допитуваться, як це може робити тільки необразована чернь, мов - хто вони такі, мов, вдягнуті вони в кольори і знаки їх барина, але жодного з них він не бачив, коли був на ярмарку в його маєтку, і взагалі - що вони хочуть від чесних і працьовитих сільских людей, чому з тієї хатини лунали крики, чиї ці крики. І так далі, і так потому. Емеріта чудово знала за селянську чесність і селянську працьовитість, за яку би вона і кістяка дохлої коняки не дала би, але ці суперечки були ні до чого. Треба було просто заткнути цього нахабу, і притишити натовп. Проте зробити це треба мирно, а не як звичайно. Усе ж таки вони зараз не Пальці, а типу вояки цього сраного барина. Тому вона з Вольхландом почали розігрувати вже досить звичну і відпрацьовану для себе сценку. Суть її була - вони уповноважені особисто королем на боротьбу з тими, хто підозрюється в таємному чорному чаклунстві або служить сосудом для виконання ролі Нечистого, головного ворога Єдиного. Це було найпростішим шляхом для того, щоб надавити на забобоних и мракобісних селян, які велися на це лайно, як щури на сир.І ця жінка, як наголошувала Емеріта, намагаючись говорити якомога голосніше, впевненіше і навіть зухваліше, як справжній нечистоборець, таким чином підкоряючи собі натовп, ця жінка була одержимою, її розум і розум її чоловіка був отуманений нечистим, а дитина, яку вони родили, була його породженням і могла принести його зло в цей світ. Серед натовпу почали лунати недовірливі крики, хтось казав, що це все повне лайно і вимагав, щоб їм не набивали цим лайно голову, що сім*я ця аж ніяк не тягне на одержимих нечистим. Як завжди, знала Емеріта з навчання в Академії, в таких ситуаціях спочатку лунають ті,хто не віре - ніхто спочатку не хоче вірити в такі шокуючі новини. Деякі голоси погоджувались з ним, але ще більше, як Емеріту і було вчено, почали навпаки, згадувати, що таки так - дійсно з цим чоловіком і жінкою щось було негаразд, і що цілком можливо, без Нечистого там таки не обійшлося. Ця селянська дурна купа яро вірила в забобони і тому була змінити власну думку, аби підлаштуватися під них. Вони могли навіть без проблем очорнити своїх друзів, якщо було треба. Емеріта подумки про себе посміхнулася - вона чудово це знала - якщо натовпу кинути якусь забобону єресь і ще очорнити когось з знайомих йому людей, завжди знайдеться багато тих, хто це підхвате, аби обмазати когось лайном та піднятися таким чином над ним. Так само відбувалося і тут - через декілька хвилин вже більша частина натовпу якщо не вірила дурні про Нечистого, то була готова в неї повірити. І тут Емеріта дала команду одному із солдат перейти до фінального акту їх вистави - той зайшов до хатини і виніс звідтіля труп немовляти і високо підняв його за ногу над своєю головою. Натовп загудів, звук повітря буквально став густим від їх криків. Лунали матюки чоловіків і гучні зойки жінок. Емеріта так гучно, як могла, вказавши рукою на тіло немовлі, почала розповідати історію, яку, загалом, розповідала не вперше, лише деталі завжди були інші, немовлят в неї ще не було, біли дорослі і іноді підлітки. Але все буває вперше. Її історія - вони зайшли до хати, щоб дізнатися правду, так як святі люди Короля вказали йому на те, що в цьому селі, в цій хатині повинно з’явитися породження Нечистого від пари, яку він забрав під свою владу. І що вона, Емеріта(ім*я вона, звичайно, назвала не своє) разом зі своїми людьми повинна була забрати це породілля з собою, щоб його можно було врятувати від гріху, відчистивши його душу від зла Нечистого. Але той руками жінки вирішив, що буде ліпше вбити немовля, просто лише аби його на врятували. На цьому натовп загомонів ще гучніше, чоловіки заматюкалися ще вигадливіше, а жінки зайокали ще пронизливіше. Але це ще не все, продовжила Емеріта, додавши голосу гучності і сталі, аби краще керувати натовпом, Нечистий ще намагався вбити і подружжя, але Емеріта і її отряд змогли пов*язати їх, поки не скоїлося ще більше жахіття. А тепер вони повинні доставити їх в столицю, щоб святі люди Короля постаралися наново очистити їхні душі. І натовп повівся на це, як вівся на це і всі колишні рази, скільки пам’ятала Емеріта усі такі вистави, коли треба було прикрити “мокруху” на справах. Звісно, серед голосів згодних дурнів лунали ті, які висловлювали недовіру і прагнули задавати питання, але такі завжди були в меншості, та й рідко вони мали подібний авторитет, щоб змусити односельчан замовкнути і прислухатися до їх слів. ДУрний натовп рулив, і рулив, як завжди, паскудно. А якщо і розумні і мали сильний авторитет, то вони розуміли, що в такій ситуації краще мовчати - краще для них і для села. Так само і тут. Емеріта бачила в натовпі погляди декількох чоловік і жінок, які не вірили в її слова, але чудово розуміли, що треба зробити вигляд, що вони вірять. Інакше все буде набагато гірше. І тут Емеріта зрозуміла, що і на цей раз вона змогла обдурити цих дурнів і змусила не те що не заважати вбивству їх дитини і полоненню їх односельчан, яких судьба після цього майже завжди вела в передранню могилу, а й підтримати невідомих їм жінку і чоловіків, допомагаючи їм, за потреби, їжею та питвом, намагаючись при цьому підлабузницьки попрохати Емеріту передати королю, або навіть не королю, а комусь з його головних Слуг, або навіть не головних, а просто столичних, про те, що таке і таке село цілковито за королівську владу і прохає лише невеличкої допомоги - там, трохи зменшити податки, чи присадити їх барина, чи ще щось. Звичайнісіньке підлабузництво звичайних дурнів. Емеріта звичайно обіцяла передати ці прохання, як робила це і зараз, хоча забувала їх відразу після того, як селянин закінчував їх озвучувати. Так само було і тут, так само було і раніше, так само буде і надалі. Бо якщо ні - то сенс всьому тому, що вони роблять? Все це допомагає Королю тримати владу, а його влада - вища цінність.