Слава ЗСУ!

Глава 8 - Ветреоген

Вони рухалися вже два дні, намагаючись йти якомога швидше, при цьому не привертаючи до себе зайвої уваги такою поспішністю. Будь зараз не початок весни, дуже теплої весни, вони могли би виправдати свою високу швидкість як для невеличкого каравана із двух повозок тим, що вони поспішають на щонедільну селянську ярмарку. Але до ярмарок було ще довго, та й ніхто не везе овочі на повозках, які плотно прикриті важкими товстими тентами. В одній з них, біля якої Ветреоген йшов ці два дні знаходилася його жінка та його син, Алдарік. Ветреоген вже звик, прийняв думку, що це дитя, яке може змінити так багато, дитя, якого він чекав і не просив, - його син. Але біль стосовно дитини, яку вони з Енеїдої залишили на смерть ще не вщух, не повністю, хоча з кожним днем ставав все слабкіше. Ветреоген знав, що такому болю треба час, а потім життя остаточно візьме своє. Вдалині було видно королівський патруль із групи в 2 вершника та 5 піхотинців. Король зробив багато, щоб викорінити злочинність в Королівстві, принаймні, ту злочинність, яка не діяла по його вказівці. За два дня це був вже третій патруль на їхній дорозі і кожного разу все миналося добре - Ветреогену і його друзям добре вдавалося вдавати дрібних найманих торговців, які везуть їх наймачу папери про продаж товару та затверджену копію векселів, такого собі чеку на ту суму, яку наймач торговців мав отримати в банку за продані товари. Оригінал векселю посилали вороном, що було досить надійно, але його копію давали наймитам, для яких це була гарантія того, що їм заплатять, бо їх прибуток залежав від частини загального прибутку, і ще це була така собі підстраховка від несподіванок з вороном, які рідко, але траплялися. У Ветреогена і його товаришів був фальшивый вексель, а ім’я було наймача було ім’ям реальної особи, великого торговця, який являвся другом Ордена. Одним із небагатьох, та цілком вірний їх ідеалам. Цей вексель мав служити їм захистом від можливих проблем з охоронними патрулями, які могли при необхідності обшукувати вантаж та особисті речі. З проблемами типу розбія, якщо він все-таки міг трапитися на такій охороняємій дорозі, вони могли справитися чудово і самі -  торговцям-наймитам  було дозволено носити із собою зброю, щоб захистити себе і товар. Хоча реальний наймач завжди хотів, аби торговці-наймити захищали спочатку товар, а вже потім свої життя.

Патруль неквапливо наближався до них. Ветреоген 4 раза легенько постукав зігнутим вказівним пальцем об борти повозки, де лежала Енеїда із дитям, даючи їй таким чином знак про наближаючий патруль, і знак, щоб вона уважніше слідкувала за дитиною. Найбільшою вразливістю їх групи було те, що дитина могла би в самий невдалий момент закричати від голоду чи переляку і видати їх з головою. За ці два дні Алдарік кілька раз подавав свій голос, хоча і кричав, ні, не тихіше, а якось спокійніше, аніж інші новонароджені, якось розсудливіше, аніж вони, наче розумів усю складність ситуації і її небезпеку. І він ні разу не плакав, коли поруч був хтось з посторонніх. Це вселяло надію на те, що вони зможуть дійти до кінцевої точки без проблем, хоча Ветреоген чудово знав, що таке в житті трапляється рідко. Але аби хоч їхні проблеми не були із королівськими патрулями.

Вони якраз проходили мимо них. Вершник попереду усіх уважно розглядав усю группу - 4 чоловіка і 1 жінка, всі одягнені просто, на шиях видно медальйони торговців-наймитів, у пояса кожного висить по ножу та середній за розмірами бойовій сокирі. Голова патруля здивувався, бачачи в групі торговців наймитів жінку, адже їх рідко брали на таку роботу, зважаючи на те, що більшість жінок рано чи пізно народжували дитину або й могли завагітніти під час торгового командирування, і що перше, що друге зазвичай було головною біллю як для торгівців, так і для їх наймача. Рідко, та беруть, відповів сам собі голова патруля і більше не думав за наймитів. Думка про те, що медальйони могли, наприклад, бути несправжніми, навіть не потривожила його розум - вони були дуже важкі і досить таки дорогі в створенні. Король дуже шанував торговлю, називаючи торгові шляхи артеріями Королівства, і твердо вважав, що будь-кому, хто буде намагатися зашкодити цим артеріям, треба відповідати лише одним - смертю. Тому мало хто наважувався підробляти медальйони. А сам Ветреоген і не хвилювався за них, так як вони були справжніми. Дякувати їх другу. Патруль без проблем минув їх маленький загін, і Ветреоген відчув невеличке полегшення. Ця небезпека минула, але розслабитися, більш-менш розслабитися можна буде тоді, коли вони дійдуть до точки призначення. Деомовіл би сказав, що розслаблятися ніколи не можна, бо небезпека ніколи не минає, і мало хто з ним був повністю згоден, але Ветреоген чудово розумів його слова, можливо, краще, аніж сам Деомовіл. Розслаблятися можна, але ніколи не треба проявляти безпечність, бо одна з ознак життя - це її непередбачуваність.