Слава ЗСУ!

- Ти звик до нього? Ну, до маляти, до нашого…- вона замовкла буквально на декілька секунд, було видно, що ці слова застрягають у неї в горлі і їй доводиться докладати зусиль, щоб виштовхнути їх назовні, - до нашого сина, - нарешті забралася вона з силами. Для Ветреогена вечір, точніше - ніч, відразу втратила велику частину своєї легкості та чарівності, яка панувала в ній весь час їх розмов з Енеїдою. Раптом стала добре відчутною весняна нічна прохолода, навіть холод. Але він швидко взяв себе в руки, не давши приємним відчуттям повністю вивітритися з його голови.

- Не знаю, важко сказати… - він замовк, дивлячись на те, як його ноги виводить незрозумілі візерунки на землі…- якщо ти питаєш за те, чи прийняв я його, то так, прийняв, - Ветреоген важко видихнув і втупив невидячий погляд кудись в ліс, як до цього робила Енеїда. Слова виходили важко, мов були зроблені із битого скла із затупленими, але все ж гострими краями. - А якщо ти питаєш, чи забув я про нашого сина, про сина по крові, - щось надзвичайно важке навалилося на Ветреогена, на всього нього, все його тіло, його розум, його душу, наче хтось не положив щось важке на нього, а закачав усередину, і все тіло його стало як камінь, - то ні, не забув, - на очах почали бриніти сльози. 

Він подивився на Енеїду і побачив, що на її очах сльози вже не просто бринять, а тихенько, без шуму, всхлипів і взагалі голосу сповзають вниз тонкими неперервними цівками, а саме обличчя його жінки було наче застиглим та зробленим з каменю чи дерева. Її думки зараз були чудово зрозумілими без слів, лише по погляду та тим доріжкам, які виторовували під її очима сльози. Ветреоген обійняв Енеїду, обійняв, щоб взяти її біль собі, щоб дати їй свій біль, щоб розділити їх біль на дві частини. Ці обійми тривали недовго, секунд 10, може довше, може ні. Потім вони встали, із вже сухими обличями, сухими очима і рушили до своєї палатки, де зараз спала Ельріка та Ерланд з дитиною. Вони їх розбудили, подякували за допомогу, вони подякували за те, що їм дали можливість допомогти і пішли до себе. Алдарік лежав закутаним посередині палатки, якраз так, щоб двоє людей могли розміститися біля зі двох сторін, лежачи при цьому один напроти одного. Енеїда притиснула дитину до себе, коли лягла, взяла за руку Ветреогена, а іншу той положив на маля, легенько, щоб не потривожити його міцний сон, але щоб при цьому відчувати як воно диха. Сон приходив швидко, і наостанок Ветреоген лише встиг зрозуміти, що забув накрити їх всіх троїх ковдрою, яка лежала в самому кутку палати, закинута туди Ельрікою, інакше всі вони би просто замерзли. Він відпустив руку Енеїди, витягнув ковдру з кутка і вдвох з його жінкою вони розправили її і положили зверху себе. Відразу стало тепліше і якось затишніше, якщо так можно сказати про ночівлю в такому місці за таких обставин. Зовні ще тріщало багаття, було чуть, як Ерланд змінює на посту у вогню Волтранга, а Ветреоген раптом зрозумів його тягне до Енеїди як чоловіка тягне до жінки. Минулі дві ночі вони завжди закінчували свої розмови коханням, яке діяло як найкраще знеболююче, а сьогодні це якось виплигнуло із їх голови. Можливо, тому, що їм вже не було так боляче, а, можливо, вони просто змарнували гарну можливість для того, щоб розділити один одного між собою. Хто зна, але вже і не важливо - Ветрогена вже пірнав у міцний сон, який мусив змити з нього втому цього дня, принаймні частково. Очі закрилися, прийшло приємне і м’яке забуття. 

Глава 9 - Кеобал