Слава ЗСУ!

Він завжди прокидався рано-вранці, мабуть, раніше за усіх, навіть за придворних служок. Зазвичай проходило десь хвилин 20, 30, допоки він збирався з думками та ривком піднімався, щоб справити враження, що він починає працювати раніше усіх, а лягає - усіх пізніше. Звісно, це було не так, принаймні, не завжди. Жодна людина не витримає такого темпу, окрім, хіба що, Короля. Але на те він і Король. Зараз же Кеобал також прокинувся рано-рано, коли надворі лише починало жевріти сонце. Але тепер йому не горіло піднятися, не горіло запалити кімнатні ліхтарі та робити вид, наче він напружено працює вже в таку ранню годину. Можливо, саме ця гра, хоча далеко не завжди подібний режим був грою, і піднесла його на вершину, і він вже не бачив потреби так себе мордувати, та звичка не тільки бути, а й робити вигляд в ньому збереглася з самих молодих років. Зараз йому було 45, і багато чого з ілюзій того, молодого віку в нього зникло, але багато чого, провіреного роками, залишилося. В кімнаті було досить прохолодно, незважаючи на персональне отоплення, яке мале в замці Король та його найближчі соратники. ВІн знав, що треба підніматися, але в цей раз, мало не вперше в його житті, йому було так неохоче це робити. Ті думки, які зародилися в нього кілька місяців...а може й кілька років тому? наче лишали його сили і не давали йому займатися тим, що він на протязі скількох років вважав таким важливим. Але з іншого боку, саме в цих думках він і шукав опору для себе, шукав нових сил, яких йому так не вистачало. І не завжди їх знаходив.

Коли в кімнату постукав служка, Кеобал вже сидів за своїм робочим столом із дорогих порід дерева, прикрашених витонченою різьбою та дорогоцінним камінням. Служка, який війшов після дозволу в кімнату, раз за разом кидав заздрісливий погляд на цей стіл, хоча він з усіх сил старався робити погляд, що заздрить саме Кеобалу, а не тому, чим він володіє. Кеобал вже давно зрозумів, що усіх в замці поглинула ця заздрість - це бажання мати більше, потім ще більше, потім ще більше. Він був здивований, як і його не поглинуло це бажання. Він був впевнений, що за цим стоїть сам Король, якому було вигідно, щоб в замці панували саме такі настрої. І поко служка прибирав його покої, звиклий до того, що до Кеобала треба заходити з самого рання, сам Кеобал намагався зосередитись на державних паперах, при цьому раз за разом відтворюючи в голові його розмови з Королем, і те завдання, яке він положив на нього. Саме завдання вигляділо не те що важким, воно скоріше було дивним, і Кеобалу здавалося, що в ньому криється насправді друге дно, а якщо казати за Короля - то цілком можливо і третє, і четверте, і навіть п’яте. Але так чи інкаше його треба було виконувати, і зараз Кеобал думав саме за це, втупивши погляд в державні папери, на яких якісь літери складалися в якісь слова, які мали якийсь зміст, який був зараз так далеко від розуму Кеобала. Хлопчисько-служка час від часу скосу кидав погляди на Кеобала, чого раніше за ним ніколи не водилось. Чи то Кеобал уж сильно зараз відрізнявся від того, яке враження він спроводив раніше, чи тепер служка підкуплений за ним стежити, принаймні, підкуплений кимось новим, за кого Кеобал не знав. Сам служка частково розповів йому, на кого він шпигував, підавшись обіцянкам Кеобала та злякавшись його погроз, частину Кеобал знав зі слів своїх шпигунів, яким довіряв частково, але не бачив сенсу сумніватися в інформації щодо цього служки. Цілком можливо, сам Король дав команду слідкувати за ним, щоб знати всі кроки Кеобала, коли він був обтяжений, ні, облагороджений королівською місією.