Слава ЗСУ!

Кеобал не знав, що саме змусило в цей раз Короля вдатися до своєї звичайної схеми, але з дня їх першої розмови на цю тему він почав пильно придивлятися до всіх, з ким снідав, обідав і вечеряв за одним столом. Усього їх було 9, рахуючи Кеобала, і кожен відповідав за свою сферу діяльності. По праву руку від Кеобала сиділи Даульграф, відповідальний за внутрішню і зовнішню торгівлю морем і суходолом, Дестальк, відповідальний за сільське господарство та вилов морепродуктів, Арафран, відповідальний за культури, пропаганду і за дружбу з іншими державами, та Короміл, відповідальний за поліцію, таємну поліцію і систему внутрішнього контролю та шпионажу, в тому числі і за сумнозвісних Пальців.Точніше, він брав на себе усю брудну роботу стосовно Пальців, ту роботу, якою не хотів займатися Король. Короміл був серед усіх такою собі білою вороною, бо дехто ним гидував, хоча і старанно це приховував, боячись не скаільки самого Короміла, скільки Короля. Мов якщо тобі не подобається очільник таємної поліції, то, цілком можливо, тобі є що ховати? Кеобал чудово знав, що Коромілу було плювати на те, що думають про нього інші, йому просто подобалася його робота, особлива та частина, як був впевнений Кеобал, де треба психологічно ломати жертв таємної поліції або системи внутрішнього контролю. Короміл не був фанатом завдати людям фізичного болю, хоча й не гидував цим, але йому подобалося залазити людину прямо під кожу, шукати і находити її слабкі місця, точки проникнення, як він сам їх називав, і потім ламати людину, змушуючи її розказати всі її таємниці, які були потрібні чи ні державі. Тому більшість Коромілом не скільки гидувала, скільки боялася його, сторонячись, та не маючи сміливості або бажання плести проти нього інтриги. І Короміла це влаштовувало. І хоча Кеобал ніколи не боявся Короміла, більше поважав ту силу, яку він становить і загрозу, яка ясно видніється за його плечима, зараз цей простий на вигляд чоловік років 40-ка на вигляд з простим обличчям, простою зачіскою і навіть, якщо так можна сказати, простими очима, був для Кеобала найбільшою його тривогою за сніданком. Чому Король вибрав для цієї місії його, а не Короміла, який наче і мусив займатися подібними справами. Кеобал хотів не раз, набравшись мужності, спитати про це у Короля під час їх бесід на тему змови, але кожен раз Король наче відчував тінь цього питання і не давав Кеобалу його задати. Той був впевнений, що вся ця місія з виявом змови була лише ще однією грою Короля, але яка її кінечна ціль і яка роль в цій грі відведена Кеобалу і іншим - була для нього загадкою. Короміл уловив погляд Кеоабала на собі і, відірвавшись від їжі, кинув погляд у відповідь, питаючи, мол, чого вам треба? Як у штивому, так і у дерзкому розумінні цього питання. Кеобал неквапливо перевів погляд на ліву від нього частину стола, не втрачаючи при цьому вигляд і вирішив, що про роль Короміла в цій грі він подумає пізніше. По ліву руку від Кеобала сиділи Грольгрем, руководитель внутрішніх справ і головний суддя Королівства, Анальстайм, руководитель зовнішніх справ і головний представник Короля за рубіжами країни, Донольдстем, руководитель ремесел і промисловості, та Брунельгайм, руководитель армії та внутрішніх військ. З усіх присутніх чиновників, саме Брунельгайм та Анальстайм були найближчі з Кеобалом, принаймні в тому, що стосувалося думок щодо розвитку держави, поглядів на мистецтво та жінок, і зневагу до Короміла, хоча лише Кеобал міг дозволити собі привілегію виказувати цю зневагу в обличчя Короміла, хоча і робив це лише декілька разів. Сам Кеобал займав посаду головного радника Короля, його правої руки, хоча стосовно Короля це було не зовсім правдою, бо він був лівшею, тому Кеобала називала саме лівицею Короля. Той, хто займав таку посаду, був, по суті, другою людиною в державі, хоча так само, як і всі інші був абсолютно незахищений від планів Короля. Усі рівні перед Королем в своєму безправ’ї. Але інших Кеобал змушував себе шанувати, якщо ті забувалия або просто не хотіли відкрито признавати його силу. Занадто багато він витримав, занадто багато він витримує і зараз, щоб не користуватися своїм положення по максимуму там, де це можна зробити. Зазвичай