Слава ЗСУ!

снідали вони мовчки, дотримуючись давньої традиції, що кімната для трапези повинна слугувати лише для прийому їжі, а не для вирішення політичних питань. А дружніми теревенями вони не займалися, так тут всі були кожен за себе, принаймні, всі намагалися робити такий вигляд. Кеобал чудово знав, хто з ким підтримує товариські стосунки, чудово знав, хто знає про те, які товариські стосунки він підтримує не лише з вищими чиновниками, а й з іншими урядовими чи церковними діячами, які жили в Замкові. Хоча подібні стосунки насправді важко було назвати дійсно товариськими - все це були союзи більшого чи меншого гатунку. В принципі, Кеобал вважав, що будь-які стосунки не більше аніж тимчасовий союз, який розірвуть або обставини, або ж смерть. Тому він старався занадто не прив’язуватися ні до кого, але і вмів знаходити задоволення в бесідах та взаємному проводженні часу. Якщо такий час випадав. Зараз йому треба було блюсти правила той гри, яку з приказу Короля він почав. По його наводці він знав, що Даульграф, торговец, і, на жаль для Кеобала, Анальстайм затівали щось на кшталт змови, при чому настільки таємної, що навіть Короміл не знав про неї. А ось Король знав. Звідкіля? Кеобал звик вже не задавати собі такі питання. Так чи інакше, йому було дане завдання стати частиною змови, аби в деталях дізнатися, хто ще знаходиться в ній, від верхів, окрім Даульграфа і Анальстайма, бо за них і так відомо, до самих низів, самих звичайних чиновників, які занадто молоді і дурні, щоб намагатися покуситися на владу Короля. Кеобала завжди це дивувало - за майже три сотні літ правління Короля ще жодна змова навіть не була доведена до замаху, так як їх завжди розкривали, а їх учасників, їх близьких і друзів надзвичайно жорстоко карали. На віку Кеобала був один такий випадок, майже 30 років тому, коли він тільки починав свою роботу в самому низу чиновничої ієрархії. Він чудово пам’ятав як декілька днів підряд постійно блював від того, що бачив - привселюдні тортури та страти, частину яких показували народу для розваги і остраху, а частину, найлютішу, таку, яку і простому народу не покажеш, щоб той від обурення такої жорстокості не почав хвилювання, показували лише чиновникам, від самого нижчого до самого вищого рангу і в особистій присутності Короля. Тут не було розваги в якості цілі, тут був лише страх - тваринний страх, який відчував Кеобал і всі, хто був присутній на цих бенкетах нечуваної по жорстокості люті. Трощення живим людям за допомогою тисків спочатку пальців, а потім і інших, більших частин тіл, було лише в якості розігріву. Три дня тривали ці тортури, три дня Кеобал блював стільки, що він щиро дивувався, звідкіля всередині в нього взагалі стільки неперетравленої їжі. Чиновників найнижчого рангу, до якого тоді належав Кеобал, змушували йти на цю лють з самого ранку і до обіду, потім йшли чиновники рангом вище і так до самих верхів. Ніхто не міг оминути видовища, як саме Король відплачує за спробу зкинути його владу і вбити його. Навіть зараз Кеобал відчув судоми в шлунку, і йому знову захотілося блювати. Всі з тих, хто сидів з ним за одним столом, були присутні, як і Кеобал, на ціх тортурах. Хто, як і він, були чиновниками найнижчого рангу, хто був рангом повище, але всі вони були присутні, всі їх Кеобал так чи інакше знав уже тоді, якщо не особисто, то принаймні в лице. І він, після всього тоді побаченого, мав усі причини вважати будь-кого, хто бачив наслідки змови і спроби скинути короля, і все одно рішив це зробити, навіженим. Можливо, він би і дійсно так зробив, але ж у нього самого в голові вже народилася і визрівала ідея, ідея змови, чи не змови, а незрозуміло чого, в чому ясною була лише ціль - звалити Короля. Але не через союз зі змовниками, а лише використовуючи їх, як інструмент, бо якщо вже зараз про змову відомо Королю, то їх чекає не що інакше, як смерть. І мене чекає так сама не що інакше, аніж смерть, подумав Кеобал,- я такий самий навіжений, як Даульграф і Анальстайм, тільки, мабуть, ще навіженіший, адже якщо вони мають дурість думати , що Король не знає про їх змову, то я взагалі буду плести її, дивлячись йому прямо в очі, і брешучи йому. Кеобал не знав, чи дійсно можливо обдурити Короля, і чи не знає він уже сам, що його правиця, або лівиця, як він сам називав Кеобала, також замишляє проти нього змову.