Слава ЗСУ!

- Ти знав про цей секрет чи сам здогадався? Чи те і те? - голос чоловіка пролунав тепер дзвінко, притягуючи до себе увагу і отсікаючи все зайве від уваги. В голосі відчувавалась легка нотка якогось юмору, жарту, але не насмішки.

- І те, і те, - вперше забалакав до чоловіка Алдарік, - я вже згадав, як читав в одному із домів Ордена про цей механізм. Він був зроблений ще декілька століть тому, до твого народження і зроблений таким чином, що щоб відчинити двері, які прив’язані до важеля, треба цей важіль тягнути в протилежну сторону, ніж звичайно. Якщо він внизу - тягни вниз, якщо вверху - тягни вверх. Якщо людина, яка хоче скористатися важелем не знає про цей секрет, то вона може провести багато часу, даремно намагаючись його рушити з місця.

- Ага, - сказав чоловік хутко і легко стаючи на ноги, - особливо якщо зважати на те, що зазвичай, щоб рушити такий важіль, треба сила двух міцних чоловіків, що ще більше заплутує. Якщо це стосується нас, або просто відмічених, то зазвичай вистачає сили і одного. Але про це не зараз. - Чоловік попрямував кудись в темряву печери, де не було нічого видно навіть завдяки вогнищу з кострища. - Йди за мною, тут темно, хоч око виколи, але це ще один фінт. Я тут провів не одне сторіччя і облаштовував це місце ще до всіх тих подій, про які в тебе напевне є купа питань, - останні слова наче пройшлися Алдаріку з голови до п’ят якоюсь напругою - через цей невеличкий випадок з важелем, всі його питання наче виплигнули з голови, але тепер вони вернулися обратно. Риба знову почали випливати на водну поверхню в пошуках їжі. Але він чудово розумів, що зараз ще не час задавати питання. Чоловік же уважно дивився на Алдаріка, - Так, я бачу, що питань в тебе купа. Добре, що в тебе вистачає розуму поки тримати їх при собі. Нас зазвичай вважають дуже розумними, геніями, але це не так, точніше, не зовсім так. Добре щось вміти і розуміти, як це найкраще примінити - дві різні речі. Першим володіють всі із нас, а ось друге - це вже справа особисто кожного, - чоловік хмикнув про себе, наче згадав якийсь жарт або смішну історію. - Тут також є потаємний прохід, так би мовити, до місця де все облаштовано значно краще, аніж тут. Можна вважати це за свого роду вітальню.

Чоловік упевненого крокував в саму темінь печери, так, наче там дійсно були повинні відчинитися двері, які виведуть його та Алдаріка із цієї печери. Костровище вже залишилося відносно далеко позаду, і світло від нього також вже залишилося позаду, і Алдарік знову опинився в ситуації, коли було так темно, що нема різниці - дивитися в цій темряві чи просто заплющити очі. Єдиним його орієнтиром були кроки чоловіка, який йшов навмисно повільно та щось наспівував собі під носа, щоб хлопець міг краще орієнтуватися на звук. Пройшовши в такій темряві кроків зі двадцять, Алдарік почув, як чоловік зупинився, а пісенька, яку він наспівував, затихла. Чоловік сказав Алдаріку стояти на місті, допоки не стане досить видно, щоб продовжити шлях. Алдарік здивувався - звідкіля тут би взятися світлу, хіба що тут нема таємної схованки зі смолоскипами, але пам’ятаючи про фокус з дверима в цю печеру, він вирішив не забивати собі голову зайвими думками, а просто плисти по течії ситуації, роблячи висновки і приймаючи найдоречніші рішення стосовно цих висновків і ситуації. Як його і вчив Ветреоген. Тиша попереду порушилася, але це були не кроки. Алдарік почув який дивний чи то спів, чи то речитатив, який чув під час ярмарок, на які його приводив Ветреоген. Якщо це була мова, то Алдарік її ніколи не чув, хоча так чи інакше був знайомий з основними мовами усіх чотирьох континентів, хоча більш-менш розмовляти вивчився на трьох із них, і всі вони, що доречно, були в ужитку в королівстві. Але ті слова, речення, які промовляв чоловік, були для нього абсолютно незнайомі, і здавалися йому схожими на якусь дитячу тарабарщину, а не мову. Але раптом його роздуми припинив потік м’якого світла, який наче пробивався скрізь стіну попереду нього, окреслюючи постать чоловіка і більш-менш освітлюючи шлях перед самим Алдаріком. Рішивши, що це саме та кількість світла, якої достатньо, по словам чоловіка, щоб рушити вперед, Алдарік почав робити непевні кроки, непевні, бо сам чоловік попереду ще стояв на місці. Але тільки Алдарік зробив декілька кроків вперед, чоловік рушив сам, наче впевнившись в тому, що хлопець не тупить і не стоїть на місці. Алдарік на свій подив побачив, як чоловік відгортає рукою якусь наче занавіску, чи шматок тканини, який біднякам або степовим народам слугував за двері. Він ще ніколи не чув за те, щоб тканина могла становитися непроникною для світла та вочевидь твердою як дерево чи камінь по слову того, хто знав її секрет. Його список питань до чоловіка став більшим на одне питання. Коли Алдарік сам проходив крізь цю занавіску, на дотик вона здалася йому невідмінной від звичайної тканини, з якої був зроблений його одяг, чи яку використовували в якості скатертини. Але ще більше його здивувало те, що він побачив. Це також була печера, мабуть, значно більша за ту, з якої він прийшов - напевніше сказати було важко, так як там багато місця було сховано в темряви, і як багато було сховано, Алдарік, звичайно, не знав. Але тут все було дуже чітко видно, і не було кутка, в який не попадало би сонячне проміння. Так, саме сонячне проміння - на стелі печери були довгі і широкі прогалини, в кількості чотирьох штук, на вигляд майже рукотворні, принаймні, складалося враження, що невідомий каменяр, або навпаки - дуже добре відомий, попрацювати над цими прогалинами, щоб надати їм гарної овальної форми. Підлога печери була кам'янистою, але вистачало місцин, де росла трава, якісь дивні і химерні квіти, які Алдарік ніколи не бачив і навіть невеличкі, але міцні і широкі деревця. Але більше всього вражало Алдаріком те, що посеред печери знаходився справжній дім, який собою скоріше нагадував невеликий і дуже простий в оздобленні, але таки маєток. Він мав два поверхи, і на думку Алдаріка, не менша 7-8 кімнат на кожному з поверхів. Він був розташований на штучному насипу, - земля в перемішкк з камінням, і, як був впевнений Алдарік, скріплений цементом або чимось схожим з ним. Сам насип оточував рівчак, наповнений водою, і у Алдаріка вже почали трішки йти кругом голова від того, що він побачив і того, як це виглядало нереалістично. Хоча Ординці дуже багато вклали в його освіту і давали багато матеріалу, який мусив стати поживою для широкого світогляду Алдаріка, він ніколи не читав і не чув не від кого про маєтки в печері і печери, які були схожі більше на підземні галявини лісу, ніж на звичайні печери. Та ще й розщелини зверху - як ще ніхто не надибав на них чи навіть просто напросто не провалився? Хочааа - Алдарік подивився назад, на шматок тканини, який хвилину назад, напевне, був твердий як стіна, і рішив, питання з розщелинами в, так би мовити, стелі печери може бути рішено набагато простіше, аніж він думав. Чоловік нарешті зупинився і обернувся до Аладріка. Побачивши здивований вираз обличчя хлопця, на його обличчі заграла посмішка, яка йому досить личила і виглядала щирою, але не міняла яке відчуття спокою, покою в його очах. Алдарік знав, що щось схоже можно сказати і про нього. Як його вчили, це - певна фішка всіх відмічених, слід того знання і розуміння, яким вони володіють.