Слава ЗСУ!

На поштову вежу, що знаходилася за головним будинком помістя і насправді представляла собою двоповерховий будинок з напрочуд високими і широкими вікнами- отворами в стінах, через які ворони без проблем влітали і вилітали. За потреби, ці вікна, отвори, затулялися ставнями або на них могли бути натягнуті тонкі металічні сітки, які гарантували що жодна птиця не вилетить з поштової башти, при цьому птиці не будуть хвилюватися через постійну відсутність світла та/чи свіжого повітря. На першому поверсі знаходилася кімната наглядача за воронами та невеличкі кімнатки з його служками та начинням по догляду за птицями та прибирання їх лайна. Емеріта швидко, майже що не біжучи і не роблячи це лише для того, щоб зберегти своє лице, прямувала до входу в поштову вежу. В лівій руці вона все так і тримала оголений меч, рішивши не витрачати часу на пошук пахов, а без нього вона йти не хотіла - негоже було отримувати завдання від самого Короля, а меч, який було вручено їй та багатьом іншим Пальцям під час випуску в його присутності, вона полишати не хотіла. Досить і того, що він і так декілька днів провалявся мов ганчірка під ліжком, доки вона маялася від неробства. Раптом вона відчула пекучи сором через це, але зараз був не час. Наглядач вже чекав її у порога вежі, розгублений і наляканий. Другого було більше. Він навіть не зміг сказати їй ті декілька фраз, які постійно повторював в голові, щоб угодити цьому утіленню Злого в жіночому тілі, як він її називав, і таким чином минути будь-якої можливості викликати її гнів, але страх його був настільки сильним, що все, що він зміг з себе видавити - це якесь нечленороздільне булькотіння. Потім, як він згадував, в нього би все вийшло, але вид оголеного меча в руці цього утілення Злого в жіночому тілі настільки його злякав, він застовпів та взагалі від страху мало що пам’ятав, окрім цього моменту. Дивно, думав він згодом, що він взагалі зміг видавити з себе хоча б якісь звуки. Але Емеріта не звернула на це все уваги, точніше, звернула, але не придала цьому ніякої ваги. Вона вихором пролетіла через кімнати першого поверху, в мить здійнялась на другий, і побачила там Вольхланда та іншим її хлопців, які стояли біля насіста з вороном з листом зі Столиці. Першим ділом Емеріта перевірила печатку- неушкоджена, ціла, нема ніяких видимих відзнак того, що вона була взломана чи що були такі спроби. За подібне на місці карали смертю без суда і слідства, та виготовляли її з таких матеріалів, які було майже неможливо вернути до цілосності без видимих ознак злому печатки, але все ж - цьому її вчили в Академії при Казармі, тому кожне прочитання листа Короля вона починала з цього. Звісно, сам Король ніколи не писав цих листів, але все, що в них писалося, було з його подачі і перевірялося особисто ним, в більшості випадків, і цього Емеріті було достатньо, аби відчувати з Королем певний зв’язок. Вона закінчила перевірку - печатка була ціла і неушкоджена. Вона нетерпляче, майже з дрижаками в руках, прикладаючи немало сили, щоб їх скрити, розламала печатку, відкрила конверта і дістала листа. Там була всього одна сторінка паперу, і небагато слів, десь наполовину листа. Емеріта з жагою занурилася в написане, бажаючи нарешті дії і бажаючи нести службу Королю. В цілому, прочитане було для неї очікуваним, хоча ніколи не треба мати такої гордині - думати, начеб-то ти розумієш всю волю і всі задуми Короля, настільки він всебачний, але інколи їй здавалося, що вони мають щось схоже між собою, щось таке, що створює між ними особливий зв’язок. Чого Емеріта не знала, так це те, що майже всі Пальці відчувають подібне, бо саме цьому їх і вчили, хоча майже ніхто з них ніколи цього так і усвідомлював. Вольхланд усвідомлювала, а Емеріта і всі ті Пальці, котрих він знав - ні. І тому він почував себе так самотнє і по-блювотному погано, усвідомлюючи, що все те лайно, яке він робив, він робив ради мари.