Слава ЗСУ!

- Король каже нам повертатися до столиці, де ми отримаємо вказівки, що робити далі. Ми будемо шукати недобитків Ордена і вкрадене їми маля після того, як отримаємо потрібні вказівки в столиці. Король каже, що це не для листа, що це приватна розмова з ока на око , - Вольхланд знав, що розмовляти з ока на око буде не Король, а хтось з його посіпак, сам Король майже ніколи не розмовляв особисто ні з ким з Пальців, - і тому ми мусимо якнайскоріше повернутися до Столиці. - Емеріта відірвала очі від листа і подивилася на свій загін - обличчя в неї горіло від ентузіазма і відчуття того, що вона знову в ділі і знову служить Королю. 

- А що робити з тими селюками, що ми притягли з собою? - запитав Емеріту один з її хлопців.

- Король сказав, щоб ми поступили з ними на свій розсуд. Тому буде так - відпускати їх неможна, та й тримати тут також, аби вони ще чого не збовкнули тому все просто - перед відходом, - Емеріта звернулася до хлопців з загону, поглядом минаючи Вольхланда, - спустіться і переріжете їм горлянки. З тілами барин хай робе все, що завгодно, аби тільки знайомі селюків не дізналися про їх участь. Про це я з тим слимаком поговорю сама - за спиною Вольхланда роздався смачний ржач. - Речі пакуємо швидко, все робимо швидко, їдемо також швидко. Давайте, без зволікань - пішли. 

Хоча вибір, що робити з селюками Король, чи хто там складав цей лист, дав наче Емеріті, але Вольхланд був впевнений, що вибору тут і не було - їх вчили рішати все саме таким чином, а подібний словесний оборот був лише облудою, яке давала тому, хто її чита, відчуття важливості та певної спорідненості з самим Королем. І вже в який раз на очах Вольхланда Емеріта велася на це лайно. І буде далі вестись. 

А Емеріта вже рішуче крокувала донизу. Вже виходячи з поштової вежі, вона раптом звернула увагу на наглядача, який все також заклякше стирчав у входа в вежу. Тут Емеріта  не витримала і голосно засміялась, навіть заржала. Настрій в неї був чудовий, життя знову мало сенс. Треба лише швидко зібрати речі і рушати в дорогу. 

Глава 12 Ветреоген  

Вони вже як другий день знаходилися у Великому гаманцю - місту, який був однією з головних торгових точок Королівства і багатством поступався лише столиці регіону, і то - через низку обмежень та прямо грабіжницьких податків, які мусили стримувати ріст Великого гаманця та викачувати з нього якомога більше коштів, при цьом залишаючи достатню суму, аби місто могло розвиватися. Раніше саме Великий гаманець був столицею колись незалежного. вільного від влади Короля, королівства, але Король вирішив, що столиця регіону не матиме таку дурну назву, і переніс адміністративний центр в Кальдарік, який став одним з Семи міст і за три сторіччя був розбудований в перлину архітектури та просто таки майорів багатством, значна частина котрого шла саме з Великого гаманця. Звісно, містян це аж ніяк не радувало,і пам’ять про те, що саме їх місто було головним в королівстві, а саме королівство було незалежним, ще досі була живою, не дивлячись на всі звірства каральних органів Короля. І саме через це невдоволення владою, невдоволення, яке копилося буквально протягом кількох століть, в місті були впливові особи, які мали сміливість допомогати Ордену в їх справах - годували їх, переховували їх, давати поміч в іншому вигляду. Саме завдяки цій прихильності, таких таємних ворогів режиму Короля, Орден і мав змогу існувати і до сих пір. Деякі багаті сім’ї протягом цілих поколінь допомагали ординцям, а ті відплачували їм як могли за допомогою своїх знань і своїх навичок. І саме зараз один з таких людей, торговець по імені Мунк, мав прийняти їх під виглядом своїх робітників, дати їм час перепочити та забезпечити усім необхідним на наступну частину шляху. В інших двух містах по шляху їх подорожі їх чекали такі ж співчуваючі. Вони спеціально проложили свій маршрут так, аби він пройшов через ці міста, хоча це змушувало їх зробити певний крюк - в інших містах на таку допомогу вони особливо не могли розраховувати. Добре, подумав Ветреоген, що Енеїда матиме змогу нарешті не лежати цілий день в цьому клятому візку разом з дити...моїм сином, нашим сином, а зможе перепочити в нормальному ліжку і нарешті зможе нормально поїсти. Душа баче, їй це потрібно більше, аніж будь-кому з нас. Зараз вони рухалися через оживлені вулички Великого гаманця, продираючись через густий натовп, що мов кров артерії, наповнювали собою весь простір між будинками. Так як Великий гаманець був містом суто торговим, вулиці в ньому були широкі, придатні для пересування великих возів, запряжених трійкою, четвіркою або навіть п’ятіркою худоби - коней, волів, так далі, але вони вирішили йти вуличками повужче - при підході до міста раптом виявилося, що рев худобини дуже турбує Алдаріка, який майже не вперше за весь шлях їх подорожі почав плакати та мало не ревіти. Добре, що шумів було багато, і ніхто не звернув уваги на неумісний в торговій толкітнечі дитячий крик, принаймні, в цьому був впевнений Ветреоген. Тому вони вирішили піти в обхід центральних доріг, більш вузькими доріжками, які не були досить придатні для крупних торгових повозок, але якими часто користувалися маленькі торгівці з повозкою, в яку було запряжено одну худобину. А Ветреогена і компанії такої худоби було дві, чим і привертали до себе увагу, а декілька людей їх навіть гучно послало, вернучи до того, що для повозок запряжених двійкою і більше є центральні дороги. На ці крики гучно відповідав Волтранг, який найкраще з них володів навичкою словами деморалізувати людину і виходити, за потреби, переможцем в таких ось словесних битвах. І дійсно, пару разів крикнувши у відповідь декілька влучних і пекучих слів, від яких багато хто з натовпу засміявся, Волтранг добився того, що до  них вже ніхто не чіплявся і вони продиралися своє дорогою через натовп без проблем. Якби вони мовчали у відповідь на такий глум, це б могло визвати підозри і зайву увагу, а так жителі Великого гаманця, які звикли до торговців як до звичної частин пейзажу свого міста, звикли також, що торговці за словом в карман не лізуть - серед них завжди є такий ось дотепа, інакше не можна, витрати професії, так би мовити. Який ти ще торговець, якщо не можеш влучно шевелити язиком. Ельріка, як та, хто найкраще з них знав Великий гаманець, шла трохи попереду, направляючи їх і заздалегідь показуючи, куди треба і куди не треба повертати. Раптом вона, знаходячись на декілька метрів попереду, різко завернула назад. Ветреоген було стурбувався, як і інші чоловіки, але обличчя у Ельріки не виглядало тривожно. Тут зараз нам треба йти прямо і прямо, може, десь з півкілометра, - відповіла вона на мовчазні питання чоловіків, які світилися в їх очах, тому не бачу сенсу тирчати попереду повозки, тим паче що люди на вулиці її і вас обходять, а мені треба продиратися крізь натовп, не хочу, заморилася, - вона стомленно видихнула, Ветреоген побачив, що вона дійсно виснажилася. Вони були на ногах вже сім годин, з них 3 - в місті, і майже весь цей час вони провели в натовпі, з трудом продираючись крізь нього. Добре ще що їх не затримали на таможеному контролі і входу в місто - допомогли їх торгові медальйони, які давали їм проходити будь-яку таможню без перевірки багажу, якщо при цьому вони знали ключове слово, яке давало зрозуміти, що вони працюють на людину, яка замовила їх послуги для виконання державного завдання. Такі ключові слова ніде не записували і завжди мали запасне, на випадок вбивства реальних торговців. Таке слово мусило дати знати охоронцям, що перед ними не ті, за кого вони себе видають. Охоронці мало право вбивати таких людей на місці. Але загалом, таке траплялося дуже рідко - розбійників нещадно винищували, ставлячи замість них контрольовані банди нелюдів, які грали роль вбивць з великої дороги, а насправді нападали на тих, кого вказував Король. Звісно, ніхто з простих людей цього не знав, але Орден і ординці вже самі не раз встигли постраждати від такої тактики, доки вже остаточно не пішли в глибоке підпілля. І як добре, що в них є в помічниках людина, яка якраз має дуже тісні зв’язки з урядом. Ветреоген якраз на таможенному контролі, дивлячись в тупі і злобливі пики охоронців, подумав про те, як же ризикує кожна людина, яка їм допомагає, а особливо та - як тісно працює з державними органами Королівства, і при цьому виступає  проти Короля і його влади. Нікого в випадках дій проти Короля не чекала легка смерть, але якщо ти богата і владна людина і пішла проти Короля...тут дійсно, смерть буде здаватися позбавленням від мук. Та все прошло добре, тупа і злоблива пика охоронця кивнула, даючи зрозуміти, що все добре, як с медальоном, який він ретельно оглянув, так і з самим паролем. Він був настільки пихатий, що навіть не захотів дати дозвіл на проїзд словами, обійшовшись лише жестом, який показав їм, що можно йти далі. А Ветреоген, як звичайно він робив в такій ситуації, співчував цьому охоронцю, розуміючи, що така тупість і породжена нею пихатість завжди є наслідком того, наскільки людина всередині себе пригнічена та перелякана, перелякана страхом оточуючого світу і страхом життя. Але треба було винирувати з подібних думок, бо вони вже наближалися до однієї з багатьох вузлових площ Великої кишені, де вони мусили знайти довірену людину їх таємного помічника, котрий мусив чекати їх з часу відкриття ворот міста і до часу їх закриття. Точніше, таких людей було четверо, і вони змінювали один одного через рівний проміжок часу, і жодного з них ні Ветреоген, ні будь хто інший з їх компанії не бачили наживо, але це було не страшно. Символом їх помічника, одного з самих видних торгівців Великої кишені, була витончена синя птиця, яка чимось нагадувала ластівку, яка рветься до неба. Цей символ був на кожному з товарів, які перевозив чи виготовляв і продавав торговець, він був наче як знак якості, і він був вишитий на одежі кожного з тих, хто на нього працював. І Ветреогену та іншим треба було на вузловій площі, де кожен з торгових возів чи повозок вибирав потрібний шлях до потрібного ринку чи потрібного дому торговлі, знайти довіренного цього помічника, підійти до нього, і сказати ще один пароль, але тепер той, який дасть йому зрозуміти, що вони саме ті важливі люди яких він чекає і що треба якомога швидше довести їх до свого голови. Вони знали, що цей помічник буде чекати їх біля початку шляху до Великого торгового порту та Вулиці витончених крамниць, або ж Альдереї, тому Ельріка, як тільки розібралися де що та куди треба ідти, відразу впевнено попрямувала вперед, продираючись через натовп та оминаючи інші вози, або ж пропускаючи їх вперед. Хоча вузлові площи і призначалися для, так би мовити, гужового транспорту, жителям міста та його гостям чи відвідувачам було якось на це плювати. Площа мала діаметр десь з півкілометр і формою нагадувала овал і була вщент заповнена городянами, торговими возами, самими торговцями, мандрівниками, охороною, яка тільки робила вид, що слідкує за порядком, бо в такому гаморі було важко навіть слідкувати за своїми ногами і, як іноді здавалося Ветреогену, і за своїм носом, настільки все тут було щільно, і настільки тут було мало місця. Різних кишенькових злодіїїв тут майже не було - за подібне Король ввів смерть через тортури, - грабіжника просто-напросто мучали самими дикими і жорстокими способами, всіляко підтримуючи в ньому життя завдяки медицині, доки бідолаха нарешті не вмирав. При чому, робилося це завжди на виду, перед великим скупченням народу, для засвоєння уроку. Тому лише одиниці ризикували так собі, так би мовити, заробляти на життя. Хоча Ветреоген знав що насправді, Король присвоїв собі монополію на такі крадіжки, і серед натовпу часто ходили королівські щипачі, лише що забирали вони не все, робили це акуратно і могли зробити вид, наче це сама людина через свою разхлябаність втратила гроші чи коштовності. Навіщо це робив Король, якщо чесно, Ветреоген достеменно не знав - навряд чи йому так потрібні ті гроші, які крадуть вори, але правда була правдою. Як не дивно, не дивлячись на таке скупчення людей і тварин, на площі, та в усьому місті майже не несло твариним гівном чи брудом. Сильно забруднених тварин змушували мити в спеціально збудованих для цього місцях - мийниках, де вода хоча зачасту була брудна і несвіжа, так як мінялась два рази в день, а тварин там мили майже з утра до вечора без перерви, сама вода використовувалась по колу, поки її не міняли. А людей, від яких тхнуло, змушували йти в приміські бані, де вода хоч і була посвіжіше, але все одно - особливо задоволення таке купання не приносило. Хоча воняли вони вже далеконе так сильно. Через це Ветреоген та інші старалися дбати як про свою чистоту, так і про чистоту своє худоби усіма можливими засобами, не забуваючи також використовувати пахучі олії для збиву смороду, аби минути ці мийки і не спалити свій, так би мовити, вантаж. На щастя, їм це вдалося. Крім цього в місті, а особливо на центральних площах діяли постояні “лайнозбиральні дозори”, як їх звали пересічні громадяни, а за ними - і всі відвідувачі міста. Це була групка молодиків, зазвичай чоловіків, які час від часу шерстили по площам чи вулицям міста і буквально збирали лайно тварин в спеціальних рукавичках, складаючи їх в спеціальні тари, а за ними ходили водоноси, яки мусили хоч так сяк замочити місце, де тварина наложила свою купу, і зробити хоча би пару рухів спеціальною ганчіркою, аби стерти лайно з дороги чи бруківки. Після того як робочі години Великої кишені закінчувалися, а площі і вулиці міста сильно рідшали, за діло вже бралися великі групи таких ось “лайнозбиральних патрулів”. Хоч в них була така собі певна влада, хрінова, але хоч якась - будь-хто з піших людей, містян, відвідувачів міста чи торгових возів мусили давати місце молодикам з “дозора”, створюючи навколо них такий собі живий коридор, але насправді їм майже завжди приходилося пхатися через натовп, роздивляючись наслід від тварин, та й робота ця ніколи не вважалася престижною, хоча Ветреоген був про це іншої думки. Тому ці молодики завжди виглядали сіролицо і так, наче більше всього на світі хочуть провалитися під землю. І якраз одна пара з “дозору” - сам лайнозбирач та той, хто мив місце посліду, якраз наближалися до групки Ветреогена. Вони йшли їм навсіч, на думку Ветреогена - спеціально, аби притормозити їх ходу, - це, як вважав Ветреоген, давало їм певне відчуття влади і хоч якось піднімало їх над тим натовпом, який так зневажав їх роботу, та, відповідно, і їх. Ельріка, побачивши “дозорних” і зрозумівши, що вони хочуть, дала команду чоловікам зупинити воз. Хлопчина-лайнозбирач, куций, в оспинах, з кривим носом, кривим обличчям і гнилими зубами так само гнило шкірився, дивлячись на них, вважаючи себе в цей момент майже не пупом землі, який таким чином не зможе зупинити лише Короля, його намісників в королівствах та самого боярина міста. Пиха, здавалося би, майже що не лилася з усіх можливих дір цього молодика через таку малу шкоду і малу владу, яка давала йому можливість зробити цю шкоду. І виглядав він просто-таки огидно. Але Ветреоген співчував йому - життя дало йому важку долю і не дало багато сили щоб цю саму долю нести з гідністю, принаймні - без допомоги ззовні. Ця його, насправді, клоунада, не злила його та інших членів його групи, як злила інших зазвичай, вона викликала в них бажання взяти частину того болю і ненависті до свого життя цього молодика на себе, щоб дати йому хоча б якусь розраду, яких, скоріше за все, в нього буде дуже і дуже мало. І хлопчина це відчув, можливо, вперше в своєму житті він відчув те, що його вважають за людину, людину, гідну поваги. Від цього відчуття він, бідолашний, аж перечепився на рівному місці і, мабуть, застиг би і на місці від подиву та якогось дивного, але приємного відчуття, що охопило його із середини і почало теплом розливатися по всьому тілу. Але той чоловік, що йшов за ним, із ним у парі, не помітив ніяких змін у його, так би мовити, напарнику, не відчув, що він відчуває, і тому дав йому добрячого стусана, супроводивши це все огидним сміхом, який більше скидувався на ржання віслюка. Того лайнозбирача ніхто не любив, точніше, всі любили з нього глузувати, настільки потворний і тупий він був, і тому цей чоловік не приминув нагоди втішитися хоч чимось в своєму житті, і смачно зарядив ще й копняка під зад лайнозбирачу, супроводжуючи це лайкою та образами. Ветреоген та інші відвернули очі і потихеньку продовжили ходу туди, де мусила їх чекати людина з вишитою синьою ластівкою на куртці. Вони не лише не хотіли привертати до себе уваги, але і не хотіли дивитися на приниження, яке не мало жодного сенсу, крім того, аби хоч якось вимістити злобу за своє лайнове життя. Дуже часто люди принижують один одного саме задля цього, давно зрозумів для себе Ветреоген - аби хоч якось вимістити хоч на комусь злобу за те, що його життя лайнове. Але зараз був не час, щоб розмірковувати над цим, або жаліти молодика, та й Ветреоген та інші вже давно виросли з таких роздумів, вони намагалися сприймати все, як є. Їхня невеличка групка потихеньку рухалася, іноді зупиняючися і пропускаючи перед себе більші вози, іноді вони прискорювалися, щоб обігнати группу піших торговців чи містян, які не дуже торопилися і тому чекати, поки вони пройдуть, було марною тратою часу. Люду, здавалося, все більшало і більшало, але звичайному для такого натовпу смороду лайна та пота, як у більшості інших міст, в яких бував Ветреоген, не було. Він іноді дивувався з того, як Король, який прийшов до влади на насиллі і тримався весь цей час на насиллі, іноді проводив такі рішення в життя, як значно покращували рівень життя міста чи навіть окремого регіону, сукупності міст і також сел. За це вони, звісно, платили своєю свободою, але в цілому, жили краще. Як, наприклад, Велика кишеня. Три сторіччя тому вона хоча і була великим містом і навіть столицею, але насправді нічим особливим не виділялася, навіть торговля не була розвинута на такому рівні як зараз, навіть і близько. Та Король зробив її справжньою перлиною, майже на рівні Семи міст Королівства, хоча ніхто і не змушував його робити, і грошей би в казні було більше. Хуй його поймеш, в котрий раз подумав Ветреоген. Головне пам’ятати за всю ту кров, яка проливається по його приказу. Він раптом згадав за свого сина, кровного сина, а потім самі собою його думки потягнулися до Енеїди і Алдаріка, які лежали в возі, прикриті чередою покривал та надзвичайно втомлені від такої тяжкої подорожі. Іноді зовсім не двигаться набагато важче, аніж постійно ходити. Вони вже підходили до однієї з восьми арок, котрі були на кожній великиї площі типу цієї. Саме там мусила кожен день знаходитися людина їх помічника, зустріч з яким ознаменувала би кінець першої частини їх подорожі. Хотілося, аби далі було легше - але всі розуміли, що цей етап не більше, аніж розминка перед тим справжнім лайном, яке їх очікувало попереду. Ельріка раптом оживилася, почала руководити чоловіками. Ветреоген подивився в сторону, в яку вона показувала, і здивувався, що не побачив цього сам раніше. Задумався, втратив пильність, сказав він сам собі, так не можна. На помісті, висотою десь до півметра і довжиною метрів зі 20, було розташовано декілька наметів, в кожному з котрих сидів один чи два чоловіка, таке враження, очікуючи когось. І якраз на одному з таких наметів і була вишита синя птиця, синя ластівка, яка, здавалося, мусить ось-ось рванути до неба. Ерланд підійшов до Ветреогена: