Слава ЗСУ!

- Друже, виринай із своїх думок, ми з Волтрангом помітили цей поміст раніше Ельрики, бо вищі за неї,а ти зовсім виключився із життя. Ми все розуміємо - і ту втрату, яку ви з Енеїдою перенесли, і ту відповідальність, яку ви взяли, але успіх нашого завдання залежить і від нашої пильності також, а останні декілька днів ти виглядаєш, якщо чесно, майже що не розсіяним, що зовсім на тебе не схоже. Будь ласка, соберися, від того, як добре ми будемо діяти кожен окремо і всі разом, залежать, як ми всі віримо, майже що не доля всього світу, як би це пафосно і збито не звучало. Тому - соберись і старайся більше так не губитися у себе ж в голові. 

Сказати, що Ветреогену було соромно - сказати мало і сказати досить слабко. Він зі вдякою подивився на Ерланда, чиї поради завжди відрізнялися глибиною і доречністю навіть черед ординців, яких іноді, здавалося, хлібом не годуй, дай дати глибоку і доречну пораду. Ерланд відійшов в свій бік возу. Ветреоген раптом зрозумів, що всі ці дні він насправді завжди йшов наодинці, не вливаючись группу, і навіть не помічав цього. Дійсно, треба було виринати зі своїх думок. Якби поруч була би Енеїда, вона би, напевне, звернула би його увагу на це, або він першим би помітив в ній цю відлюдкувасть, яка була і в ній, він також це зрозумів саме зараз, і таким чином помітив би її в собі. Але зараз на Енеїді лежав інший обов’язок, і їй ніколи було виступати порадою для чоловіка. Ветреоген раптом відчув себе якось напрочуд одиноко. Вони вже підійшли до помістя майже впритул, ставши збоку від сходів наверх, добре, що по праву і ліву сторону від них були зроблені спеціальні місцини для возів, відмічені фарбою і більшість цих місцин зараз була, навдачу, незайнятими. Ветреоген уважно дивився на чоловіка, який сидів в наметі з синьою птицею і на куртці якого, з лівої сторони, де розташовано сердце, також виднілася та сама синя птиця, яка рвалася до неба. Чоловік сидів на стільці, поруч був стіл за напоями та їжею, також із записником, дорогим записником, скоріше - журналом, так як він був із справжнього паперу, а справжній папір  був дорогий повсюди, навіть у Великій кишені. Але що справді вразило Ветреогена, так це те, що цей чоловік, принаймні, як здавалося з відстанні в декілька метрів, мав у своє розпорядженні справжню чернильну ручку!!! Така коштувала цілі багатства, продай таку - і живи безбідно до кінця життя, якщо, звісно, не будеш постійно кутити. Хто ж цей загадковий для Ветреогена помічник, який може дозволити свої людям покупати такі, без перебільшення, дорогоцінні речі? Чоловік дивився кудись в далечінь, понад головами натовпу, очевидно, думаючи про щось своє. Ельрика, Ерланд, Волтранг и Ветреоген перезирнулися, наче шукаючи один в одного підтримки і підтвердження, що цей чоловік - саме той чоловік, якого вони шукають. Раптом Ветреоген відчув на собі чийсь погляд, він відвів очі від своїх побратимів та побачив, що цей чоловік із синьою птицею навпроти сердця уважно дивиться в їх сторону, переводячи погляд з Ветреогена на Ерланда, з Ерланда на Волтранга, з нього на Ельрику і так по колу. Ветреоген зрозумів, що чоловік напевне думає, чи це ті люди, яких він вже давно чекає, як і вони думають, чи той це чоловік, якого вони шукали. Ветреоген в цей момент вповнився впевненістю в тому, что вони прийшли куди треба і знайшли кого треба, тому не зволікаючи піднявся на помістя і рушив прямою ходою до чоловіка. Охорона біля нього відразу положила руки на рукоятки своїх бойових топорів, але чоловік одним рухом руки дав їм зрозуміти, що все добре, а сам поквапливо підвівся зі стільця. Зблизька Ветреоген зумів роздивитися свого нового знайомого - він був трішки нижче середнього росту, волосся - чорне, як смола, очі - невеликі, близько посаджені, розумні і водночас з якоюсь майже невловимою ноткою доброти. Ніс був сшиблений в бік, наче його хтось колись зламав ударом кулака, а губи випиналися вперед так, наче стримували за собою язик, який хотів вирватися назовні. Чоловік був гладко виголений, одітий в плотний светр з товстої шкіри якоїсь тварини, а на його поясі висів кинджал. Зуслід за Ветреогеном на помістя піднялася Ельрика, Ерланд та Волтранг залишилися біля повозки, охороняючи її та тримаючи вушка на макушці - мало шо могло трапитися, і цілком можливо, цей союзник вже перетворився на ворога. За своє життя вони не раз зіштовхувались з подібним. Ельрика, як і Ветреоген, сповнившись віри в те, що вони знайшли саме того, кого треба, почала розповідати свою легенду.