Слава ЗСУ!

- Ми 7 днів тому вийшли із Вовчого притулку, направляємося до вашого роботодавача по приказу нашого ж роботодавача - Ельрика, коли хотіла, могла балакати бойко та сбито, справляючи враження балакучої баби, у якої шило в заду і яка постійно буде теревеніти з поводом чи без нього. Зараз вона справляла враження саме такої баби, слова вилітали з її роту швидше ніж скаче самий швидкий кінь.- Наш роботодач сказав, що ви будете повідомленні про наш вихід, він вам відправить ворона чи щось типу того, це вже нас не стосуються, - вона гиготнула після цих слів, наче це був якийсь смішний жарт. Чоловіки з охорони вже почали переглядатися між собою, дивуючись з поведінки Ельрики. - Якщо чесно, нам не повідомили, який саме товар ми мусимо забрати тут, запевнили лише, що це не зброя, питло чи ліки - ми таке не перевозимо, не та спеціалізація. Ну і, звісно, торгівлею людей ми не займаємося, бо це ж таки заборонено, та і діло це таке собі, не дуже файне, - вона знову гиготнула, наче вважала, що сказала щось смішне. Якщо ще добавити те, що вона випалила всі слова майже що не скоромовкою, враження вона спровадила дійсно дивне і дуже походила на типову, як кажуть, базарну бабу, яка може тріщати цілий день зовсім ні про що і при цьому буде сміятися з будь-якої дурниці. Ельрика спеціально трималася такого образу в таких напружених ситуаціях - чим більше тебе недооцінюють, тим легше буде передбачити можливі ходи супротивника. І, треба сказати, враження вона призвела те, що треба. Принаймні, на охоронців так точно - вони з посмішкою дивилися на Ельрику, час від часу перезираючись між собою. Чоловік з синьою ластівкою навпроти серця вів себе стриманіше. Він відповів не відразу, наче виважуючи кожне слово, яке сказала Ельрика і кожне слово, яке збирався сказати він. Така торопливість з її сторони і спокій з його створювали чудернацький контракт. Ельрика уважно дивилися в очі чоловіка, намагаючись, так би мовити, прочитати його, при цьому не знімаючи маску теревенливої баби. Пауза в їх словах розягнулася секунд на 15. Нарешті чоловік, наче зваживши у себе в голові все, що треба було зважити, відповів:

- Так, ми вас чекали, при чому, раніше, аніж ви прийшли. Від Вовчого притулка сюда ходи днів 5, а ви, як ви сказали, шли усі сім. Такі справи не терплять довготянини. Але це вже хай ваш роботодавець з’ясовує з вами. 

Це була певного роду гра, гра на публіку - зазвичай купці такого високого стану або їх близькі помічники, яким точно був цей чоловік, не особливо возилися з такими найманими торгівцями - вважалося, що якщо вести себе з ними жорстко, то вони і працювати краще будуть. Тому і старалися доскіпуватися до будь-якої дрібниці, аби показати, хто тут головний. З деякими і справді працювати треба було лише так, але зачасто це приводило просто до принижень та грубого поводження з наймитами, які не зробили  нічого поганого. Цікаво, думав про це Ветреоген, подібні наймані торгівці являють собою фундамент торгівлі в Королівстві, а ставлення до них часто не ліпше, ніж до худоби. Як же часто картина цього світу у людей в голові знаходиться догори дригом, і як часто вони приділяють багато уваги непотрібному, і навпаки - докладують мінімум зусиль, щоб зробити щось дійсно важливе. Але зараз не про це. Ельрика же підграла чоловікові,ще більше входячи у свою роль:

 - Та знаєте, у нас полетіло колесо на возі, пришлося потратит час, аби як доковиляти назад до Вовчого закутку, дякувати Єдиному, що це трапилося лише в півдня шляху від Закутку, ото і втратили час, на жаль, так би - звісно, ми вклалися би в п*ять днів, як це і було домовлено між нашими роботодавцями, - Ельрика все також швидко торохкотіла, але тепер на її обличчі з’явився новий вираз - вираз якоїсь улесливості, що межувала з самоприниженням, мовляв, хай важливий чоловік не сердиться, не наша вина. В цьому було щось селянське, холопське, в найгіршому розумінні цього слова. Чоловік з ластівкою навпроти сердця блимнув очима, даючи зрозуміти, що чхати він хотів на всі ці відмазки, та Ветреоген зумів перехопити десь в глибині жеврик того, що чоловік на цей раз просто чудово відігравав свою роль. Охоронці чоловіка, які були якраз частиною глядачів, для яких гралась ця роль, вже зі скукою починали дивитися на Ельрику та на інших з її почту - вони вже для себе зробили висновок, що хоч ця баба і торохкотить як бочка з камінням, та нічого особливого, що б вирізняло її з-поміж інших подібних наймитів, немає - все та ж улеслевість і бажання при першій можливості цілувати чоботи, аби заробити більше, а потім обливати брудом своїх роботодавців, як це дійсно й часто робили наймані торгівці. Що ж, саме цього Ульрика і здобивалася. На її обличчі все так же держався вираз улесливості і покірності, здавалося, що вона ось-ось зірветься в поклін, поки чоловік з ластівкою навпроти сердця виголошував наступне: