Слава ЗСУ!

Надворі вже досить яскраво світило сонце, була десь 11-а година ранку, Столиця шуміла і гомоніла, як шумів і гомонів Замок. Звуки цього людського існування ледь-ледь долітали до верхівки кімнати Кеобала, що цілком його влаштовувало - він не любив шум і за всі роки служби так і не навчився не відволікатися на нього під час роботи. Якщо було важлива справа - до нього присилали спеціальних воронів, призначених лише для правиці, якщо ні - приходили пішки. Ось і зараз Кеобал почув як на сходах, які вели до його покоїв, лунають непевні кроки. Дивно, подумав він про себе, на його служку це не схоже. Доки Кеобал думав за те, хто ж до нього прямує, кроки дішли вже впритул до дверей його кімнати, поки не зупинилися прямо перед ними. Кеобалом вже запанувала цікавість, до якої примішався невеличкий страх - хто ж це в біса може бути таким, хрін зна яким, бо це точно не служка - на відміну від того самого Короміла, Кеобал до служок завжди відносився добре, а якщо його послали передати щось погане, їм ніколи не казали, що саме вони переносять в листах, читати вони не вміли, тому й те, що вони могли бути гінцями с поганою новиною, вони знати не могли. Терпець у Кеобала вже уривався і він хотів криком приказати зайти, як двері відчинилися самі і на свій великий подив Кеобал побачив, як до кімнати заходить його давній товарищ та людина, яку він мусив здати Королю - Аннальстайм з лицем чи то винуватим, чи то сумним, чи то ще хрін знає яким. Кеобал був так здивований цим візитом, що на мить аж розгубився - не стільки через те, що сам такий візит був маломожливий, адже недивлячись на статус правиці, Кеобала тримали осторонь від зовнішніх справ імперії, і тому Аннальстайм частіше спілкувався по цьому приводу з помічниками Короля, з Коромілом, з самим Королем, а не самим Кеобалом. Це справило сильне враження саме через те, що ось відносно недавно Кеобалу доручили розібратися зі змовою Аннальстайма та Даульграфа, а тепер він, Аннальстайм, вперше за весь час, який Кеобал був правицею, приходить до нього в кімнату, в його робочий кабінет особисто. Це було схоже на настільки неможливе співпадіння, що Кеобалу стали бачитись за цим якісь рухи Короля в цій грі. Але це можно з’ясувати тільки під бесіди. Першим мовчанку порушив Аннальстайм:

- Загалом, честно кажучи, мене тут не повинно було бути, я збирався відправити лист твоїм служкою, але, якщо казати ще чесніше, мені треба було з тобою побачитися особисто. Справа така, що там все серйозніше, ніж можно передати листом, навіть через ворона. Можно я присяду? - питання було скоріше формальністю, так як ще до того, як Аннальстайм його повністю сказав, він вже прямував до одного із стільців в кімнаті Кеобала, який був розташований ліворуч від його стола, якраз для прийому таких не частих гостей. Зважаючи на те, як запитання було задане, Кеобал вирішив на нього взагалі не відповідати, а просто повернув свій стілець вліво під кутом десь в 45 градусів, щоб було зручніше спілкуватися. Він кинув було погляд на двері, щоб подивится, чи вони зачинені - зачинені, але яка різниця - все одно, хто захоче - їх почує, а всі інші просто будуть боятися підслуховувати. Аннальстайм вже сидів на стільці і, здавалося би, збирався з духом, наче людина, яка прийшла повідомити погану новину. Кеобал вже почав, було, відчувати тривогу - подібна поведінка була зовсім не схожа на його давнішнього товариша, ні - друга. Думка про дружбу і його завдання від короля завдала йому болю, але він швидко подавив її - зараз було не до цього. Нарешті, Аннальстайм почав: