Слава ЗСУ!

Доки Кеобал додумував свої думки, служка вже встиг прийти, принести сніданок, який складався з печеної оленини, свіжих фруктів, кількох смажених картоплин і витонченої аметистової каші з густим єлем та джерельною водою в якості випивки і запивки, заправити постіль та принести Кеобалу необхідне йому обладнання - свіжі листи паперу, декілька чорнильних ручок, кожна з яких коштувала ціле багатство, паливо для лампи, нові окуляри та коробочку бодрильного зілля - напівнаркотичної речовини, яка була просто таки необхідна для нормальної роботи з таким рівнем напруги. Кеобалу не подобалося думати про себе, як про залежного, та він давно приняв, що з таким рівнем морального навантаження ні він, ні будь-хто інший не зміг би тривалий час виконувати свої обов’язки. Інколи в такі моменти він думав, а чим сам Король підтримує в собі сили і чи йому це потрібно, адже він точно будь-хто, лише не звичайна людина з її звичанийми потребами. Та Кеобал швидко гнав від себе такі думки, як і більшість думок про Короля - дуже ж вони були лячними, в незалежності від контексту. Сьогодні він планував більшу частину дня пропрацювати у себе в кімнаті - Кеобал не дуже любив працювати у себе в кабінету, хоч вид з вікна там був справді надзвичайний. Рідні стіни його розслабляли і дозволяли йому краще зосередитись на самій роботі. Цю його особливість вже вспіли вивчити всі - подібної привелегії, можливость працювати де зручно, Кеобал получив лише декілька років тому, разом з посадою правиці Короля, або, як часто жартували про цю посаду - лівиці. Бо як в правші ліва рука мало що вирішує, так само і тут - не дивлячись на статус найближчого дорадника, Кеобал був все таким же безправним перед Королем, як і інші, лише стояв трішки осторонь і трішки вище від них в силу своєї посади. Інколи таке положення давало йому певні привілеї, інколи - навпаки, лише завдавало додаткового клопоту. Зараз він збирався ознайомитися з усіма докладами керівників вищих установ, крім Короміла - він звітував напряму Королю і лише Королю, така була особливість його посади. З усіх докладів на даний момент найбільше Кеобала цікавив доклад Аннальстайма про посланця-дипломата Острівної імперії, який був у Столиці вже майже тиждень. Кеобал зі своїх каналів зв’язку, які знаходилися і в столиці Острівної імперіїї - Дауснах, Головному Місту, знав, що островітяни щось задумали проти Королівства, але що саме - було важко сказати, принаймні, з тієї інформації, якою володів сам Кеобал. Це було чимось схоже на якусь витончену дипломатичну гру з деякими видними обличчями в Королівстві, зачасту з тих підкорених держав, яким це підкорення далося морально важче всього, а також з представниками конфедерації Північних королівств. Хоча на поверхні Острівна імперія вже досить довгий час вважалося таким собі торговельним партнером і займала нейтральні позиції, та якшо копнути глибше, як колись для себе відкрив Кеобал, на цій глибині можно було знайти складні узори інтриг і змов один проти одного. Вже протягом, як мінімум, останніх півтора сторіччя островітяни регулярно прощупували настрої, які панували на материку та, по можливості, сприяли різним заворушенням в Королівстві, якщо не сказати більше - провокували їх і були їх головним ідейним натхненником і, звісно, спонсором. Звісно, це трималося в такій таємниці, що хоча про цю діяльність стало досить швидко відомо Королю і вищим чиновникам, островітяни змогли не залишити по собі жодного вагомого доказа їх втручання в справи Королівства. При інших обставинах Король вже би давно почав війну проти Острівної імперії, та поспішати йому було нікуди, і він весь цей час займався тим, що, по-перше, розробив величезну контрагентурну сітку по всьому Королівству, Острівній імперії та Південному материку, яка вела таку вмілу гру, що повністю контролювала значний шмат агентів островітян, хоча ті цього і не розуміли. По-друге, Король сам наплодив територію імперії вже своїми агентами, які, правда, вели куди більше тонку гру - деякі шпигуни жили на Острові поколіннями, передаючи свою місію від батьків до дітей, від дітей до онуків. Мабуть, тільки сам Король знав усі масштаби цієї розвивистої агентурної сітки, і, можливо, частково також Короміл, як головний над шпигунами. Кеобал же знав про це дуже поверхово - не дивлячись на статус правиці, ось у цю сферу його майже не пускали. І ось десь місяц назад Островна імперія повідомила про проибуття до Столиці свого нового посланця, дипломата, безперечно - шпигуна, хоч стандартний срок зміни дипломатів - 10 років, ще не минув. Король не давав вказівки займатися цією справою, але й не забороняв. Хоча, якщо казати по правді, якщо він не дозволяв щось робити, то це було майже тотожне тому, що це робити заборонено, але за роки своєї служби на посту правиці Кеобал зрозумів, що це правило його не стосується. Точніше - стосується, але не так сильно, як всіх інших. І щось тягнуло його до цього дипломата, можливо тому, що їх могла поєднувати одна ціль - закінчення цієї жахливої влади цього жахливого створіння, яке наврядчи колись було людиною. Хоча мотиви у цієї цілі, звісно, були різні.