Слава ЗСУ!

Договоривши, чоловк з ластівкою навпроти сердця різко повернувся на каблуках своїх чоботів і пішов до свого місця під тентом. Ульрика же і Ветреоген, дограючи свої ролі до кінця, з таким же улесливо-угідливим виразом на своїх обличчях спустилися з помосту і підійшли до свого воза. Було вже далеко за південь і сонце добре палило, хоча могло бути ще спекотніше. Ветреоген з тривогою подивися на воз, стараючись якимось чином вложити свої думки в голову Енеїді, думки, що все добре, і досить скоро ця важка, тяжка і виснажуюча поїздка ні, не закінчиться, але минеться її перший етап і тепер можно буде перепочити. І як же добре, що Алдарік показує дійсно сверхлюдську витримку і, наче чудово розуміючи, що за лайно відбувається - за всі 5 днів, які він їхав всередині возу, лише раз закричав, заплакав, і то, в самому початку шляху, коли його вдалося швидко заспокоїти і він наче зрозумів - зараз подібна поведінка ой як недоречна. І після цього у нього як відрізало аж до самих вулиць Великого гаманця. Ветреоген сподівався, що ця мовчанка, така непритамана зазвичай малим дітям, буде триматися у Алдаріка до самого кінця їхньої подорожі. А зараз в його свідомість почали проникати думки про відпочинок. Відпочинок для його нього і його сім’ї. 

Глава 13 - Кеобал 

Минуло три дні після розмови з Аннальстаймом та спроби м’яко втертися йому в довру. Кеобал все так же не розумів, чому саме він мусив виконувати це доручення, якщо для цього є Короміл, та й взагалі - якщо Король знає про змову, то що йому ще треба? Його влада необмежена нічим, окрім його волі, і він може хоч зараз повісити Аннальстайма і Даульграфа за ноги металевивими кайданами, які будуть боляче впиватися в тіло, причепити до їх рук тягарі важиною в декілька десятків кілограм, які би набагато присили біль від кайданів, а в цей час кат розпікав би щипці в жаровині, щоб...Кеобал зажмурив очі і відвернув голову, наче таким чином хотів відсахатися від тих картин, які вспливли у нього в голові. Так, те видовище, яке закотив Король 30-ь років тому було із таких, що назавжди врізаються в пам’ять і ще на протязі років тебе буде нудить від них. Але, взагалі-то, саме на це вони і були розраховані, і Кеобал щиро дивувався, як періодично знаходилися люди, які були здатні на змову проти Короля. Ще більше дивувався він тому, що він сам, Кеобал, збирався стати цією людиною. Точніше - людиною, яка якимось чином збиралася повалити Короля, хоча Кеобал до усирачок боявся не те, щоб хоч комусь про це сказати, ні, більше - він до усирачок боявся що сказати про це в голос(мало чи хто його підслуховує), він до усирачок боявся про це навіть вільно думати. А раптом сліди цих думок залишаться у нього на обличчі і Король, а він великий читач душ по обличчю, тим паче - з таким досвідом життя в декілька сторічь. Але все-таки - Кеобал відчував як він, як всі у Замкові, як всі у Столиці, як всі у тих краях, де він був за час своєї тривалої державної служби, задихаються під владою Короля. Так, на поверхні його всі прославляли, і була велика частина людей, яка робила це щиро, бо також щиро вважала, що та купа лайна, в якій вони жили, була би набагато більша, аби панував не Король, а хтось інший. Він тримав свій народ жорстко. Точніше - свої народи, бо раніше Королівство становило сім окремих держав, які завоювала сама південна з них, під проводом Короля, який тоді був просто королем, з малої літери. Але на відміну від простого люда, та й багатьох державних слуг, які працювали за межами Столиці, Кеобал володів цілими масивами інформації і завдяки цьому розумів справжню картину. Вона заключалася в тому, що цілі гори грошей Король пускав або на постійне реформування армії і військового апарату, або на різні внутрішьно і зовнішньомполітичні ігри. Ні для кого серед знаті та високопосадовців Столиці не було секретом, що Король планує таки завоювати самі північні держави, які зараз були об’єднанні в щось типу складної федерації с правом верховної влади, яка переходила від країни до країни і так по колу. Саме це об’єднання, а також те, що ці 4-и країни були захищені довгим пасмом високих і крутих гір, які було майже що неможливо штурмувати, і на яких північні держави вже давно мали свої форпости, які були просто-таки невразливі навіть для еліти Короля - страхітливої і легендарної Дев’ятки, монстрів, що майже не мали віку, майже як і сам Король. Північні держави вже давно зблизилися між собою, ще тисячоліття тому, принаймні, перед південними королівствами, Державами, що За Горами, і саме це допомогло їм вистояти. Та Кеобал відчував, що Король щось готує. Нескоро, років ще 10 чи 20, такий час у нього безперечно є, сам він не вмре, а щоб його вбити - ох, це майже неможливо. А що буде далі і чи буде Кеобал живий до цього моменту, чи буде висіти вверх ногами в кайданах, в той час, як...ні, він не хоче про це думати. Кеобал підвівся зі свого ліжка, запалив лампу, подивився на себе в зеркало. Йому у відповідь подивився чоловік років 50-55 на вигляд, хоча йому було всього 45, з коротко стриженим волоссям, так би мовити, їжачком, з сивиною по вискам та напрочуд гострим зором. Ніс його видавався вперед, як і підборіддя, що разом із широкими скулами робило його привабливим в очах жінок...і не тільки їх. Чекаючи, поки прийде служка із сніданком, Кеобал почав неквапливо вдягатися, думаючи далі за можливі плани Короля. Після завоювання північних держав, він, неодмінно, буде думати за Острівну імперію. Займаючи собою найбільший острів, відомий їх картографам і який своїми розмірами майже не поступався відомим материкам, островітяни були колись розрізненими племенами, яке об’єднало саме могутнє з них, давши початок таким чином імперії. Колись островітяни мали свої володіння і на території нинішнього Королівства, але це було справою давно минулих днів, ще до прихода до влади Короля. Зате Острівна імперія, підтверджуючи свою назву, володіла землями на величезному континенті, який лежав на південь від них і був густо-рясно всіяний як пустелями з рідкими, але напрочуд пишними і багатими оазисами, принаймні, якщо довіряти розповідям відомих мандрівників та книгам, які вони складали, а також магічним картинам, які змальовували різні пейзажі, і рядою джунглів - вогких, рясних, зелених і небезпечних як на звіра, так і на болячку. Вряди-годи попадалися территорії, які нагадували Королівство і землі Островної імперії, і саме ними і володіли островітяни, будучи в стані вічної війни з корінним населенням Південного континенту. І допоки островітяни воювали би за нові землі на Південному континенті, Король, наскільки знав Кеобал, хотів завдати удару в сердце їх імперії та завоювати Острів, або, як його називали самі островітяни, Таусхал, Єдина земля, таким чином акцентуючи увагу на своїй згуртованості, якій було вже кілька тисяч років і якою вони так пишалися. Кеобал знав, що згуртованість ця була не настільки монолітна, якою би її хотіли вважати самі островітяни, без питань окремих меншин-племен там все-таки не обходилося, але Острівна імперія дійсно була тією силою, яка могла на рівних тягатися з Королівством, даремно що їх відділяє смужка води, найменша ширина якої сягає не таких уж і великих 150-ти кілометрів. І якщо Північні держави зараз, по суті, рятує їх природній бар’єр у вигляді пасма Вартових гір, то в свій час найпівденішу державу материка, у якій до власті прийшов Король і з якої почалося Королівство, від завоювання в свій час зберегла саме ця смужка води. У життя цікава іронія, подумав Кеобал, - колись географічний чинник, природня перешкода зберігла найпівденішу державу нашого материка, щоб воно сторіччя згодом зламало свої зуби об іншу природну перешкоду, перетворившись їз того, кого хочуть завоювати в завойовника. Зараз завдяки досягненням у мореплавстві і будівництві бойових кораблів нового типу, саме існування яких тримали в строгій таємниці, виникла можливість знехтувати тією смугою води між материком, Королівством, і Острівною імперією і за відносно короткий час висадити там могутній десант. Якщо, звісно, у островітян не були свої подібні сверхтаємні розробки, аналогічні розробкам Королівства, адже Острівна імперія зараз вважалася якщо не владикою морів і океанів, то, як мінімум, одним із двух головних гравцев, на одинаковому рівні з Королівством.