Слава ЗСУ!

- Це все, що було вказано в листі? Він в тебе взагалі з собою? - обережно почав Кеобал, вимірюючи кожне слово як людина вимірює свій крок, коли йде через вороже поле, всіяне капканами та вовчими пастками з гострим кіллям на дні. 

- Так, звісно, - Аннальстайм почав порпатися у внутрішніх карманах свого жакета, роблячи це навіть якось горячково, що не було схожим на нього - витримкою він не поступався Кеобалу, але все ж таки - тут навіть трохи поплив. Старість чи ще щось, спросив себе Кеобал? Хоче Аннальстайм був лише на декілька років старше його, яка тут старість, але все ж? Здається, Аннальстайм подумав про те ж, і тому, коли він витягнув листа із внутрішнього карману та протягнув його Кеобалу, він уособлював собою крижаний спокій. Кеобал обережно, неторопливо та все одно швидко взяв листа - він був складений в декілька частин, тому пришлося його розгорнути, Кеобал особливо слідкував за тим, аби руки його не задрижали при цьому, а після того, як розгорнув - поринув у читання. Але, насправді, поринати там і не було в що - Аннальстайм, по суті, майже дослівно передав все те, що було в листу. Лише було ще декілька рядків, що цю інформацію треба передати правиці - що йому доручається зустрітися з острівним дипломатом і бути готовим, в разі наказу Короля, прийняти до себе всі справи стосовно Острівної імперії, які стосувалися дипломатії і зовнішньої політики. А, ну ще й примітка, що цю інформацію можно передати вороном, хоча це було і так зрозуміло - якщо оригінал листа прийшов вороном, то і його, по суті, копію, можно було відправляти вороном. Кеобал знову перечитав листа, наче хотів витягнути звідсіля якийсь таємний, прихований смисл, який все ж таки повинен бути в цьому листі - дуже ж все навіть не те, що несподівано - просто неприродньо, не так, як мусить бути насправді при владі Короля. Кеобал, все так же мовчки, протягнув листа Аннальстайму назад і наче зачарований дивився на нього впритул до того, як Аннальстайи знову заховав його у свою внутрішню кишеню.

- Ага, в мене приблизно був якраз такий стан, що в тебе зараз, - хмикнув Аннальстайм, прочитавши давнього товариша і друга, - точнісінько такий. В мене навіть на якусь мить виникла думка відправити ворона назад з питанням, чи не сталося якоїсь помилки, але…- він замовк, а сам Кеобал чудово розумів, що до чого - якраз задати таке питання і було би помилкою, величезною помилкою. Ніхто не має право сумніватися в діях Короля, навіть подумки - подібне можно було прочитати і по виразу обличчя і в очах, тому ніхто, і Кеобал в тому числі, намагався не думати щось погане про Короля навіть потайки, без свідків, наче він, Король, завжди стояв над душею і пильнував, пильнував, пильнував. 

- Ну, як би то не було, - почав Кеобал, зібравшись з думками, - наказ в листі чіткий і ясний. Все таки добре, що ти мені приніс його самотужки, а то я, мабуть, спочатку і сам би не повірив би, втрачив час на те, щоб все перепровірити, ну, загалом, ти зрозумів. - Аннальстайм кивнув головою, даючи поняти, що зрозумів - такі новини краще повідомляти особисто, як новини про народження і смерть. Тим паче - смерть тут могла грозити їм обом, настільки це все було не те, що незвично, - дико. А якщо ця дикість ісходе від Короля - то доброго не чекай, бо у нього все прораховано на десятки ходів вперед. Але недивлячись на це, крихта надії на те, що цього можна позбавитися, цього террору і жаху, в Кеобалові не вгасала. - Тому, якщо я вже тут, - почав говорити Аннальстайм, -  давай я введу тебе, кратко, в хід подій, що це за птиця, цей дипломат, і що треба робити. Як багато ти знаєш за наші відносини з островітянами? За наші справжні відносини з островітянами, а не те лайно, яке знаходиться на поверхні?