Слава ЗСУ!

- Ну, тут все просто, - Кеобал подався трішки вперед, напружуючи мозок, щоб зібрати всі клапті інформації до однієї купи, - на словах вони друзі, на ділі - вони постійно спонсують Північні королівства, дають їм гроші та сировину для виготовлення зброї, - Кеобал зосереджено потер лоба, він дійсно дуже мало знав про цю сторону життя Королівства, і інформацію треба було виловлювати в пам’яті і витягувати на поверхню, мов важелезну та уперту рибину, - вони мають тут своїх шпигунів, ну, не прямо тут, - Кеобал озирнувся по сторонам, даючи зрозуміти, що він має на увазі Головний Замок, - але в Королівстві вони є. Так взагалі, - Кеобал видихнув з помітним розчаруванням, - ти ж знаєш, не дивлячись на те, що я - правиця, в зовнішній політиці я знаю не більше, аніж самий нижчий чиновник. Король суворо обмежує доступ до цих даних для усіх, хто не входе в тему ну прямо таки дуже плотно. 

- Так, я це знаю, але я не знав достеменно глибини твого незнання, - Аннальстайм іронічно хмикнув, - дивно взагалі те, що ми, загалом, майже не знаємо області діяльності один одного, але при цьому ще мусимо та й виконуємо нашу роботу добре. Принаймні, Король не виказує невдоволення, а це значить, що результат його влаштовує, - Аннальстайм кинув незадоволений погляд кудись за спину Кеобала, він не дуже то й приховував, що такий підхід до розподілу влади його не влаштовував. Він або намагається таким чином установити зв’язок, сказав собі Кеобал, провірити, що я думаю і чи можно буде розвинути це неводольство, сказати більш вагомі речі і думки про Короля? Чи просто провокує, щоб...щоб що? Можливо, ніякої зради немає, а це лише гра Короля, який сказав Аннальстайму за Кеобала те, що він сказав Кеобалу за Аннальстайма, щоб звести їїх лбами. Навіщо це йому потрібно? А навіщо йому потрібно все, що в нього є і все, що він робить? Це надзвичайно тонка гра, яку Кеобал точно не розумів, як і не розуміли інші, їхній максимум полягав в тому, що вони лише знали - ця гра є, але коли вона почалася, як велася і ккуди вела - це завжди, майже завжди було таїною. - Але як би то не було, - Анналстайм продовжував, - ти знаєш не те, що поверхню всього, якщо порівнювати інформацію з океаном, ти находишся в печері, де за океан ніколи не чули і до нього йти пішки роками. Якщо казати коротко - ми у стані війни, справжньої війни, яку просто ніхто не оголошує. Усі останні селянські заворушення за останні років сто - в усіх так чи інакше простежується рука островітян, від просто таємної помочі до того, що вони виступають мало ще не головними організаторами подібного лайна, щоправда, ніхто з учасників повстання за це, звісно, не знає. Не буду їх звинувачувати в такій поведінці- достеменно не знаю, але впевнений, що першим цю бучу підійняв Король, вони лише відповідають - все-таки у них мало сил, аби становити дійсно серйозну загрозу для Королівства, в принципі, як і в нас зараз мало сил, щоб погрожувати Острову. Принаймні, допоки Король не приєднає північ і весь материк не буде об’єднаним під його правлінням. На Острові також йде куча буч, час від часу збурюються різні племена, за допомогою шпигунів Короля, але островітяни їх успішно придушують і думають, що вони ну не те що на коні, у них є враження про хитрість та розум Короля, але мають сміливість думати, що вони дають відсіч майже що на рівних, - Аннальстайм та Кеобал хмикнули майже одночасно - вони обидва чудово розуміли, що островітяни думають так лише завдяки тому, що Король хоче, аби вони так думали - він майстер маніпуляцій та інтриг. При думці про це у Кеобала всередині захололо - він вже був впевнений ,що вся ця ситуація з Аннальстаймом - маніпуляція від початку до кінця, але не знав, в чому вона могла полягати. Також він не знав те, що Аннальстайм в данний момент відчуває те ж саме, той самий страх і думає ту саму думу. - Так ось, як ти вже сам зрозумів, Король готує захоплення Островної імперії. Правда ні сроки, ні конкретні плани мені невідомі. Можливо, Брунельгайм щось знає, як відповідальний за наші військові сили, впевнений, щось та знає Короміл, як наш головний шпигун, можливо, щось знають інші. Але впевнений, що цілісна картинка є тільки в Короля і ні в кого іншого. Якщо спитати мене, то я би відповів, що в ближайші роки нападу не буде, цілком можливо, він буде вести гру ще десятиліттями, аби дістати перемогу якомога меншою ціною в плані матеріальних і людських ресурсів, - Кеобал кинув короткий погляд в бік, він розумів, що подібна стратегія була викликана не турботою про солдатів та їх близьких, Королю просто надзвичайно подобались ментальні ігри, коли ти сминав супротивника в першу чергу за допомогою свого розуму, а не силою м’язів. Хоча і її Король аж ніяк не цурався. - Головна фішка в тому, щоб островітяни думали, що Король не такий сильний, як кажуть, і уж точно не такий сильний, яким він є. Якщо чесно, то я впевнений, - Аннальстайм на мить зупинився, наче хотів поділитися чимось таким, чим не діляться майже ні з ким, навіть з найближчими, - якщо чесно, - пересилюючи себе продовжив він, - я впевнений що всі ці бунти, які провокували і спонсорували островітяни, були частиною його плану і він сам насправді привів їх до цієї думки лише для того, аби мати змогу ввести їх в оману щодо своєї сили і таким чином підготувати фундамент для майбутнього захоплення Острову, - Аннальстайм напружено дивився в обличчя Кеобалу, яке зараз не виражало нічого - складно було відповісти щось на подібні, так би мовити, аргументи. Але Кеобал чудово розумів, що це цілком в дусі Короля. Він відчув пронизливі дрижаки, які шли по шкірі від думки о подібній майже всесильності Короля. І як такого звалити? Аннальстайм же дивився в бік, відвівши погляд від обличчя Кеобала, коли зрозумів, що нічого толком на ньому не прочитає. Але його обличчя читалось досить добре - він наче боровся з чим-то всередині, Кеобалу здавалося, що це - суміш страху, вагання і простого жаху, яке Аннальстайм намагався переломати і сказати, зробити те, що він хотів. Раптом Кеобал відчув, що ось - воно, або Аннальстайм посвятить його у свої плани, плани які йому доручив розкрити Король, або окрім цієї можливості, цього шансу у нього ніколи більше не буде. Більшість би на його місці, скоріш за все, заметушилися би, із страху, жаху перед Королем, але тільки не Кеобал - він чітко розумів, що треба сидіти спокійно, сидіти незворушно, чекати, допоки здобич сама не прийде в його сіти, адже і так очевидно - вона вже йде туди. Думка про те, що цією здобиччю був його гарний товариш, обпікала його зсередини, але Кеобал продавив її і запхнув у самі далекі куточки своєї душі - зараз не час, час тому цьому настане пізніше...якщо настане. І ось, нарешті, на обличчі Аннальстайма виразилося полегшення - він таки рішився. Кеобал сидів все так же незворушно, Аннальстайм почав казати тихим, сиплим, наче ломаним голосом, який, як не дивно, з кожним словом, здавалося, напувався силою. - Просто коли ця думка прийшла мені в голову, я підняв звіти - дізнатися, скільки людей, хоча б приблизно, брало участь у цих повстаннях, скільки з них загинуло, ну, і так далі. Звичайно, такі звіти дуже і дуже неточні, тому там як можливо приплюсувати десять тисяч повстанців, так і сміло їх відмінусовати. Але, приблизно, приблизно, виходить, що за останнє сторіччя в повстаннях взяло, загалом, участь десь в 7-8 мільйонів людей. Навіть в Столиці живе зараз в кілька раз менше людей. І майже всі вони загинули - хто в боях, хто під час тортур, хто під час втаємничених страт...вижило десь декілька тисяч, не більше - Аннальстайм похитав головою, наче відмовлявся вірити в таку кількість загиблих. - І знаєш, як би це цинічно не звучало, я би зміг прийняти таку кровожерність Короля, - мабуть, це свідчить про те, як глибоко в мене впиталось оце все, що відбувається отут - він провів рукою, наче вказуючи на стіни кімнати Кеобала, але той чудово зрозумів, що річ йде за весь Замок, якщо і не за столицю. - Я би ще подумав, що це щось Король проявив милість, не вбивши всіх, аби максимально знизити кількість пліток щодо повстань, аби про них дізналося якомога менше людей...Але усвідомлення того факту, що ці всі люди піднялися на повстання, по суті, через його провокації, через його рішення, які він робив руками островітян...не знаю чому, сам досі не знаю чому...але це мене, - Аннальстайм підвів очі, які до цього моменту тримав донизу і пристально, ні, не подивився, а уп’явся поглядом прямо в очі Кеобала, наче намагаючись як стріла дійти до самої сердцевини сутності свого товариша?друга? Чи є друзі на такому рівні? Але як би то не було, Аннальстайм, не знаючи чому, відчував довіру до Кеобала, і тому зміг майже що витиснути з себе останні слдова - Мене це зломало. Я не можу служити…, - важко, важко, як зазубрене лезо з рани, - Королю більше, і піти не можу, - важкість поступово почала змінювати легкість, - я не хочу піти і залишити цього виродка у влади, - зараз обличчя Аннальстайма скоріше нагадувало собою маску справжнього мерця, який раптом почав оживати та все більше походити на людину. Аннальстайм дійсно відчував, що скинув зі своєї душі тягар, який гнітив його вже десятки років і який майже знищив в ньому все людське. Майже - ключове слово. І його очі все також впивалися в очі Кеобала, намагаючись зрозуміти, що відбулось - він тільки що знайшов собі друга чи підписав собі смертний вирок через найболючіші тортури, які тільки можно було видумати людині. Кеобал же не думав ні про що, як тільки не видати себе. І видати не в сенсі - видати, що він насправді, по суті, зараз виступає шпигуном Короля, а видати те, що він повністю розподляє думки і почуття Аннальстайма щодо Короля. Хоча він вже і вірив, що його товарищ каже це щиро, але він все також не був впевнений, що це не якась гра Короля, який просто маніпулює ними обома заради ще одних своїх викручених цілей. Тому він вирішив і далі продовжувати грати свою роль. Хоча, що було аж кумедно - що граючи роль, що будучи щирим - він би казав приблизно одне і те ж саме.