Слава ЗСУ!

- Аннальстайм, - тихо почав Кеобал, - те, що ти тут наговорив - це пряма державна зрада, і ти мусиш пам’ятати, що за це було десятки років тому - ти вже тоді працював тут. І ти знаєш, що ті самі тортури, нелюдські тортури, які чекають тебе, чекають і мене, якщо я не доповім про це Королю. Так якого єбанного хуя - голос Кеобала не підвищився, а навпаки - здавалося, що він став тихіше, але при цьому віддавав такою неймовірною кригою, що аж обпікав, - ти це мені сказав? Я знаю, ми добрі товариші, і інколи я думаю, що навіть і друзі...але це - це не просто підстава, це спроба зруйнувати всю мою кар’єру, зруйнувати все, що я будував і досяг за ці роки, зруйнувати все моє життя. - тепер вже очі Кеобала впивалися, вгризалися, вщенічувалися в очі Аннальстайма.- Так ось, повторюю питання - якого єбанного хуя ти це робиш? - хтось би не такий досвідчений, як Кеобал, і, в якійсь мірі, не такий розумний, скоріше за все виложив би всі карти на стіл та почав би в відкриту обговорювати з Аннальстайомом його плани...чи думки...чи бажання? що там в біса в нього в голові зараз щодо Короля, намагаючись таким чином швидко увійти йому в довіру. Але Кеобал чудово розумів цю гру вищої політики під наглядом самої диявольської людини в історії, мабуть, ще більше дияволичної, чим самі жорстокі відмічені, і тому він чудово розумів, що так просто йому нельзя даватися. Треба дотиснути ситуацію до кінця, щоб дати зрозуміти - що все, бляха, прямо пиздець як серйозно. І знову, що було кумедно - діючи щиро, Кеобал би вів себе приблизно так само. Гра на вищому рівні потребує дій і впевненості на самому вищому рівні, хай йому грець. Аннальстайм, здавалося би, розумів, що до чого. Він і дійсно розумів - якби Кеобал був дійсно проти цього всього, він би не казав тут тиради, не звинувачував би його ні в чому, він би його просто-напросто вбив прямо на місці...якщо до цього дійсно вважав його свого другом, і він би зробив йому велику позичку. Бо інакше - на Аннальстайма би чекала жахлива, повна страждань і болю, болю, болю смерть. А раз розмову з ним продовжують вести - значить, є сенс її вести. І Аннальстайм відповів просто і невимушено, відповів те, що вже давно думав, і з радістю відчував таку легкість на душі, яку, мабуть, не відчував ще з дитинства. Він навіть хотів підвестися на ноги протягом свого монологу, але передумав, подумавши, що це може бути трактовано в агресивному стилі. - Я це сказав тобі, тому, - він зробив невелику паузу, наче дійсно задумався - а навіщо він таки це сказав, - я це тобі сказав тому, що вже давно вірю, що жодна здрава людина, жодна людина, яка поважає себе, жодна людина, яка має хоч трішки гідності не сповниться ненависті до Короля під час всіх цих років служби до нього. Кожен чиновник, кожна чиновниця, які знаходяться тут довше півроку вже повинні розуміти, яким монстром є Король, і який террор панує не лише в Замкові, а в усьому Королівстві. Питання лише в тому - чи є в цієї людині достатньо мужності, чи є в неї яйца, чи у випадку з жінками, не знаю, сталева вагіна чи непробивна матка, чи навпаки, біс з цим, чи є в них гонор признати це, і не лише признати, а й дозволити собі хоча би думати над тим, а і це вже, і ти це добре знаєш, це вже неабиякий поступок в стінах Замку, недалеко чи відносно недалеко від Короля. - Аннальстайм на мить зупинився, аби перевести подих, очі його горіли, груди ходили туди-сюди як кузнечні міхи, а сам він відчував в собі стільки життя, що йому було плювати вже на все, - І, якщо чесно, я вважаю, що в тебе цей гонор є, а беручи до уваги те, наскільки ти близько до нього і, не побоюся цього сказати, знаючи тебе, я впевнений, що з усіх в замку ти ненавидиш його найбільше з нас усіх, найбільше з усіх в Королівстві, найбільше з усіх на всьому цьому клятому світу, бо це огидне створіння заслуговує лише на одне - на пекучу, обпалюючу, нескінченну ненависть.