Слава ЗСУ!

 Ще ніколи в своєму житті Кеобал не був так близько до того, аби, грубо кажучи, спалитись, видати себе, дати себе прочитати кому завгодно, окрім хіба що Короля. Слова Аннальстайма настільки сильно відізвалися в його душі, настільки сильно зачепили найглибші струни найглибших куточків його єства, що лише колосальним, напрацьованим за десятки років служби, зусиллям він зумів утримати себе в руках і не розкритися. Але, як і було сказано, особливість його ситуації полягала в тому, що він мусив казати те, що насправді думає, лише намагаючись при цьому не піддатися емоціям, і не дати собі втягнутися в цю справу насправді - не дивлячись на те, що він повністю підтримував Аннальстайма, він був впевнений, що той вже мрець, хіба що поки не знає про це, і що так чи інакше, його змова буде провальною. А Кеобал не хотів становитися частиною провалу лише тому, що ціль так сильно резонує з ним, з його єством, з його справжнім відношенням щодо Короля та його вчинків. Раптом у Кеобала в голові висвітився план, план того, як все можно обставити, план, який, на думку Кеобала, мав хоч якісь, хай і досить примарні, шанси на успіх. Але в цьому плану не було місця для Аннальстайма і для інших. Принаймні в тій ролі, яку вони самі планували для себе.

Після свого монологу Аннальстайм пильно, пильно дивився у вічі Кеоабал - він поставив на кон усе, не лише своє життя, а й життя багатьох, хто був так чи інакше близький до нього, якщо, звісно, на такій вишині є місце для близьких людей. І коли Кеобал посунув вперед, обіппершись руками об коліна, Аннальстайм зрозумів - що ось вона, мить, яка так чи інакше поділе його життя до і після. Точніше - її кульмінація, адже після такого монологу Аннальстаймове життя точно вже не могло бути, як раніше. Кеобал розумів, що саме відчуває його товарищ, адже і сам відчував зараз щось подібне. В голові його вже вертілися довгі слова, які мусили впевнити Аннальстайма в тому, що він на його боці і так далі, але на виході Кеобал сказав лише:

- Повністю згоден. Що робимо далі?

Глава 14 - Алдарік

- Дивись, як вже ти мусив зрозуміти, це не звичайна тканина, - чоловік взяв шматок занавіски, яка розділяла дві печери і зараз виглядала як надзвичайно паскудний засіб для того, щоб скрити вхід до однієї печери з іншої. - Важко сказати, що це за магія і чи магія взагалі має якесь діло до цього, але все ж. Якщо знаєш правильні слова, і навіть не слова, більше - інтонації, звуки голосу, як правильно говорити те, що треба говорити - вона прилипає до поверхні та становиться твердою як камінь, при цьому набуває кольору тієї поверхні, ну, до якої воно прилипло. Я знайшов це дуже далеко звідсіля, в землях, яких ще поки немає на картах, хоча Королю, знаю, про них відомо, - при згадці про Короля Алдаріка дернуло, наче хтось засунув його руку в вогонь. Чоловік чи не помітив цього чи просто вирішив не звертати уваги. - І коштує вона стільки, що не у всякого Вищого феодала в його скарбниці знайдуться кошти, аби її купити, навіть якщо він продасть усі свої коштовності та заложить усі свої маєтки. Але і я не купив її, якщо чесно, там була, - чоловік на секунду замовк, наче поринув у спогади, - там була своя історія. Якщо чесно, ця тканина заслуговує на краще, аби просто служити таким собі дверима в мій сховок, але з іншого боку - якщо це найкраще, на що вона годиться в цій ситуації, то чому ламати собі голову і використовувати її якось інакше, еге ж? - Чоловік повернув обличчя до Алдаріка і широко посміхнувся. - Але досить передісторій - підійди до мене і подивись, як вона працює.