Слава ЗСУ!

Коли Алдарік приблизився до чоловіка, той відпустив край занавіски, який тримав в руках та повторив усе ж ту тарабарщину, але тепер гучніше та в якомусь сенсі- розбірливіше. Потім Алдарік не міг повірити своїм очам - занавіска наче за секунди перетворилася на стіну - звичайну стіну звичайної печери, яка нічим, абсолютно нічим не відрізнялася від інших подібних стін в подібних печерах. Просто таки ідеальне маскування. Підійди і потрогай її, - сказав йому чоловік, впевнись, що вона нічим не відрізняється від звичайного каменю. І дійсно - під своїми пальцями Алдарік не відчув нічого, окрім шероховатої кам’яної поверхні, яка не піддавалася, як би Алдарік на неї не тиснув і як би не намагався її прогнути, впевнений, що ось він надавить трішки сильніше - і ця фальшива стінка прогнеться і виявиться, що це лише звичайна тканина, лише що напрочуд тверда. Але ні - це дійсно була звичайна стіна звичайної печери. 

- А тепер не забирай руки, але будь готовий і не впади, - сказав чоловік і чи то проспівав, чи то проговорив знову ту ж саму тарабарщину, але на цей раз ще чіткіше, так чітко, що Алдаріку здалося, що половина цього коду, чи що це було - вже відклалося у нього в голові. Застереження чоловіка було в тему - якби не воно, Алдарік від несподіванки полетів би кубарем вперед, тому що раптом, буквально за митті секунди стіна перетворилася на звичайну тканину, а замість твердої поверхні під пальцями Алдаріка зияла пустка.  

- Впевнений, ти вже запам’ятав хоча б частину того, що я казав, або принаймні уловив, так, мабуть, буде правильніше. - Чоловік уважно дивився на Алдаріка. Той кивнув, а голос всередині нього, який мовчав увесь час перебування Алдаріка в печері, знову нагадав про себе, і почав ствердно бриніти. - Ну, тоді спробуй і ти закрити прохід. 

- Але ж я запам’ятав мало, далеко не все, - Алдарік стурбовано подивився на чоловіка, йому зовсім не хотілося виглядати в його очах якимось дурнем, який провалиться при першому же випробуванні. А те, що це було саме випробовування, Алдарік не сумнівався. 

- А я і не чекаю цього, - м’яко відповів чоловік, посміхаючись очима, - і не треба думати, що це якесь випробування, бо думки за це в тебе на обличчі написані, - він посміхнувся, наче й Алдаріку, а й наче про себе, - вважай це лише першою спробою, суть якої не вразити мене і навіть не скільки таки зачинити ці, так би мовити, двері, а просто втягнутися в життя в цій печері. Бо, повір, які б в тебе не було плани, нам ще доведеться тут провести певний час. - Останні слова схвилювали Алдаріка - з однієї сторони, йому не хотілося сидіти на одному місці, хай і такому чудернацькому і цікавому, як це, з іншої сторони - якщо вони будуть тут довго, він точно зможе отримати відповіді на всі свої питання...і не лише це. Тому він вирішив не задумуватися про це, поки, а таки спробувати зачинити ці типа двері. Він напружив мізки, на лобі з’явилася довга горизонтальна зморшка, а очі прямо таки вонзилися в тканину. В голові почали лунати слова, та тарабарщина, яку казав чоловік, почав лунати той ритм, з яким він казав ці слова і інтонація, з якою він їх казав. Зосередившись на цьому, він видав свій варіант сказаного чоловіком, але на його розчарування, занавіска не змінилися. Він подивився на чоловік, але його обличчя на виражало нічого, лише очі, здавалося, все також посміхалося. Алдарік спробував в другий раз, потім в третій, і хоча на третю спробу, він був готовий на цьому поклястися, тканина наче ворухнулась, але ж ніяких змін не відбулося. Він, не падаючи в сум чи відчай, вже хотів спробувати ще раз, але тут залунав голос чоловіка, який ще раз сказав ту саму тарабарщину - і тканина раптом, в покліп ока, перетворилася на стіну. На цей раз Алдарік вже був впевнений, що зможе повторити цей код-пароль, але він зрозумів, що з цим вже закінчено. Принаймні - на зараз. І дійсно, чоловік сказав йому прямувати за ним. Алдарік хотів, аби вони направилися до цього підземного типу маєтку, настільки йому було цікаво побачити його ізсередини. Але на цей раз чоловік взяв уліво від будинку і повів його в затемнену частину печери. Але, як не дивно, чим далі вони шли туди, тим світліша вона становилася, і тим темніше було там, звідкіля вони йшли. Подивившись назад, Алдарік сильно здивувався тому - він вже майже не міг нічого розгледіти в тій частині печери, з якої прийшов - настільки темною вона здавалася. Він обернувся до чоловіка, який йшов трохи попереду нього, збираючись спитати, але чоловік, здавалося, передбачив цей подив і вже сам дивився на Алдаріка, а на вустах його грала легка посмішка.