Слава ЗСУ!

Глава 3 - Емеріта

Село разом із його селянами-людцями залишилося вже далеко позаду, майже півдня тихої ходи вверхи. Жінка і чоловік були міцно зв*язані і лежали без свідомості на спині тяглової лошаді, яка була не дуже рада такому вантажу, адже окрім подружжя їй доводилося тягнути на собі харчі і різноманітне кухонне приладдя. Тіло немовляти Емеріта загорнула в сверток і збиралася викинути його десь в лісовій смузі, коло якої вони зараз рухалися. Просто треба було від*їхати подалі, щоб якийсь дурний селянин не знайшов трупик біля дороги, коли буде повертатися з міста або вирішить зібрати в лісі біля села ягоди чи гриби. Саме немовля лежало в похідній сумці, яку Емеріта знайшла в хаті селян. Багато років тому вона не змогла би так спокійно їхати, після того, що вчинила, ба навіть більше - вона не могла би це просто зробити. Але вона швидко вчилася, вона не була слабкою, і досить швидко будь-які докори сумління раз і назавжди перестали турбувати її душу, залишилося лише спокійне і чітке розуміння цілі. Якщо не вони, то хто буде цим займатися? Мало в кого вистачить волі, щоб чинити таке і не зламатися! 

Вольхланд їхав поруч неї, інші хлопці з її загону, всього 6 чоловік, їхали трохи позаду. Вона чула, як вони тихенько перемовляються між собою, можливо, обговорюють події сьогоднішнього дня. Вона пам’ятала вирази облич тих двох, які знаходилися в хатинці, тримали чоловіка і дивились, як вона надзвичайно цинічно, аж до блювоти, розповідає убитій горем жінці, що скоєне на її очах вбивство немовляти насправді її вина і їй навіть на користь. Селянка була настільки слабка і настільки зломлена, що це пробило той ментальний щит, який на її розум наложили ті дивні гості. Як пить дать - це були ординці. Вона оглянулась назад і подивилися на подружжя, які наче мов мертві висіли на крупі коня. Чоловік, хоч і не менш дурний, ніж його жінка, напевне би не зламався, хоча і далеко не факт, що зробив би щось толкове. Добре, що вона більше чоловік, ніж жінка, принаймні зсередини. Вольхланд перехлопив її погляд:

- Згадуєш сьогоднішній ранок? - спитав він майже що беземоційно. Емеріта чудово знала, що за емоції насправді ховалися за цією маскою, і що їй дійсно подобалося, так це те, що там не було осуду. 

- Так. Подумала, добре, що селяни такі дурні і слабкі, що їх можно так легко зламати…- Емеріта згадала натовп, який вона легко обвела навколо пальця, граючи на їх забобонах, - і обманути, - добавила вона, - ніхто би в більш-менш великому місті не повівся би на цю маячню про Нечистого, щось там хтось в когось вселився і так далі. Така нісенітниця живе в головах лише таких дурних селян, які нічого окрім землі і куп коров*ячого гною і не бачили. - Емеріта задумалася. Вона сама виросла в подібному селі, де було не більше 5-ти десятків хатин і де подружжя собі шукали в сусідніх селах, так як тут всі були майже родичі. Вона з огидою згадала, як ще малою була налякана тим, що одного моменту прийде якийсь собі хлопчина без зубів, брудний і який вонятиме гноєм і забере її до себе. Тоді їй хотілося забитися кудись, втекти кудись, щоб цього нічого не відбулося. Добре що сталося, як сталося, хоча і ціна за це велика, але огиду до селян і всього сільського Емеріта зберігла і до сьогодні. І кожен раз коли вона заїжджала в подібний смітник, як вона називала такі невеличкі селища, ця вся відраза знову піднімалися десь з глибин ї пам*яті на саму поверхню.