Слава ЗСУ!

- Сказала, що скоро я буду щасливою. Тільки поки не сказала, коли саме…

- Це нічого, - посміхнулась Ліна. – А чому не сказала?

- Скаже, коли отримає другу сережку.

Ліна здивовано подивилась на Емму.

- Ти віддаси їй сережку? Невже ти нарешті їй віриш?

- Вірю, - палко відмовила Емма. – Вірю всім серцем. І віддам їй ту сережку, для мене ж вона, все одно, вже нічого не означає.

- Слухай, - раптом перебила Ліна. – Здається, то машина Остапа.

- Так, - погодилась Емма. – До речі, чого він сьогодні дзвонив?

- На наш замок були виділені немалі кошти на реставрацію, - посміхнулась Ліна.

Емма вийшла на край тротуару, так, щоб Остап її помітив.

- І де зараз ці гроші? – поцікавилась Емма.

- От і мені цікаво, - посміхнулась Ліна.

Остап зупинив машину біля дівчат.

- Графине, - ввічливо промовив він, виходячи з машини. – Дозвольте вас привітати з перемогою.

Ліна засміялась.

- Вітаю, - продовжив Остап. – Вони злякалися!

- Злякалися? – перепитала Емма.

- Так, - впевнено відповів хлопець. – Вони бояться суду. Я так граціозно і впевнено кинув їм цей позов на стіл, що вони тепер благають нас дати їм шанс домовитися без суду.

- А нам це підходить набагато більше, ніж боротися з ними в суді, - промовила Ліна.

- Звичайно, - погодився Остап. – Їм варто лише відкрити конституцію, і ми вже програли.

- Мені здається, вони не стільки бояться втратити замок, скільки бояться заплямованої репутації, - промовила Ліна.

- Вони знають, народ на нашій стороні.

- Що ж, ми поговоримо з ними, - посміхнулась Ліна. – Ти ж підеш з нами, Остапе?

- Звичайно, як же я таке пропущу? До речі, адвокат мого батька радо нам допоможе. Я думаю, слід взяти його з собою.