Слава ЗСУ!

Максим вийняв з файлу роздрукований на комп‘ютері листок, із зображенням схеми замку Полонезького.

- Ось це я розумію схема, - задоволено промовив викладач.

Карла полегшено зітхнула.

- Далі, - гортаючи сторінки, задумливо промовив викладач. – Ось, тут треба виправити. Цю половину розділу треба, взагалі, забрати. Це ж науково дослідна робота, а не твір на вільну тему. Тут теж треба забрати. Це ж, як історичний документ! Твої думки тут нікому не потрібні! Свої думки розкажеш завтра на захисті.

- Добре, - промовила Карла. – Зараз ми все виправимо.

- Ну, виправляйте, - промовив історик, ставлячи в товстому блокноті якусь помітку. – До захисту ви вже допущені.

Максим і Карла сіли за стіл.

- Галино, підходь зі своєю роботою, - голосно промовив викладач. – Якщо це можна назвати роботою.

Галина невпевнено піднялася зі стільця і вийшла до дошки.

- Де той розділ, в якому ведеться дослідна робота? – суворо крикнув викладач. – Де він, Галино?

Галина опустила очі.

- Де твої дослідження? Чому у Карли та Максима цей розділ досліджень по об‘єму такий, як у тебе вся робота? Чому одні студенти мають працювати, а інші байдикують? Якщо я сьогодні ввечері не побачу цього розділу, я не допущу тебе до захисту. Ти зрозуміла? Сьогодні ввечері останній термін!

Галина сіла за свій стіл. З її очей покапали сльози.

Карла нахилилася до подруги.

- Не плач, Галино. Тебе допустять.

- Іди до біса, - нервово крикнула Галина.

- Чого ти кричиш? – не зрозуміла Карла. – Хіба я винна?

- А хто винен? – перепитала Галина. – Якби ви не писали про це дослідження замку, то викладач не чіплявся б до всіх інших.

- То треба було працювати, так, як ми! – образилась Карла. – Ми день і ніч працювали.

- У мене робота по будинку, в якому жив Гектор Симон. Там уже кожен міліметр підлоги досліджено! Що мені було досліджувати? Супермаркети навколо того будинку?