Слава ЗСУ!

- Він прийшов, - нахилившись до Максима, прошепотіла Карла.

- Хто? – здивовано перепитав Макс, відірвавши голову від своєї роботи. – А-а-а, Остап. Ну той що.

- Може, підійдемо до нього? – посміхаючись, запитала Карла.

- І що ми йому скажемо? Що не вписали його ім‘я в роботу. Ні, якщо він сам підійде до нас, тоді і скажемо. До того ж, він дійсно нічого не робив, а лише заважав нам своїм базіканням.

- І то правда, - погодилась Карла.

Остап понуро пройшов по аудиторії і сів на останню парту.

- Навіть, не привітався, - ображено прошепотіла Максиму Карла.

- Ну то й нехай.

- Отже. Розпочнемо! – голосно промовив голова екзаменаційної комісії.

Всі студенти уважно підняли голови.

- Хочу одразу повідомити, що ваша група, в принципі, непогано впоралася з поставленим завданням. І на сьогоднішній день маємо лише двох недопущених студентів: Галину Пустовійт, яка не здала вчасно другу частину роботи та Остап Завацький, роботи якого, взагалі, ніхто не бачив. Ці студенти матимуть змогу захищатися восени, якщо, звичайно, встигнуть написати таку серйозну роботу до кінця літа.

Раптом двері аудиторії відчинилися. Голова комісії замовчав. В аудиторію зайшла Ліна. Декілька секунд панувала тиша, а потім ті, хто пізнав графиню, почали перешіптуватися між собою.

- Доброго ранку, - промовила Ліна. – Я хотіла запитати, чи маю право я знаходитись в аудиторії під час захисту?

- Звичайно, пані Висоцька. Це честь для нас.

- Просто я стільки пережила вже разом з цим замком, - продовжила Ліна, - і в принципі, ці зміни в моєму житті відбулися саме завдяки вашим студентам. Я би хотіла побачити, як вони захищатимуть мій замок. Може, навіть, могла б поставити якісь питання.

- Будь ласка, графине, - ввічливо промовив голова комісії, подаючи Ліні стілець. – Ви можете будь-кому ставити питання. Ми будемо тільки раді.